- Звичайно, все це нiсенiтниця... а втiм, коли б це й справдi був не метеорит, а мiжпланетний корабель з якоїсь iншої планети?..

Раптом Джой скочив на ноги. Його шерсть наїжилася.

- Що таке, Джой? - здивовано спитав Петро. Собака здригався вiд збудження, уривчасто гавкнув раз, другий, хутко рвонувся вперед i зник у темрявi. Гавкання раптово обiрвалося, немов собацi перехопили горлянку. I все затихло.

- Джой! Джой! Де ти? Джой, iди сюди!

Але собака безслiдно зник, наче потонувши в нiчному мороцi.

- Куди вiн подiвся? - Стьопа взяв палаючу головешку з вогнища i пiшов у той бiк, куди кинувся Джой, оглядаючи кущi й дерева. Незабаром вiн повернувся:

- Нi, нiчого не видно. Немов провалився наш Джой... I головне - не гавкає! Треба взяти бiльшу головешку...

- Нi до чого все це, - спинив його Петро. - Що ти там знайдеш у цiй темрявi? Диких звiрiв тут немає, а люди... люди прийшли б сюди, до вогнища.

- А де ж тодi Джой?

- Ну, звiдки ж менi знати? Побiгає, побiгає i прийде сам. Якщо вiн не гавкає, значить, загалом усе гаразд. Краще давай спати. Прокидатися ж доведеться вдосвiта.

Стьопа все ще тривожно оглядався. Потiм вiн сказав:

- Нi, не подобається менi все це... Знаєш що? Давай повiсимо одяг на дерева. Бо ж коли раптом хтось прийде сюди й забере все. га? Та й вогнище розпалимо велике...

- Дурницi, - вже сонно вiдгукнувся Петро. - Хто ж може опинитися тут? Ну, коли ти вже так хочеш, давай. Пiдстилки у нас є, i холодно, мабуть, не буде.

Через кiлька хвилин вони вже лежали на пiдстилцi. Вогнище рiвло й яскраво палало, кидало вiдблиски на сусiднi кущi. Петро заснув одразу.