- Метеор! - вигукнув Петро, вiдкидаючи книжку.

- Та нi, не метеор, а вже скорiш крупний метеорит, - сказав Захар Iванович. - Ого, такий гуркiт.

- А може, це мiжпланетний корабель? - озвався Стьопа, забувши про вудочки. - Та ще й не який-небудь там, а з далеких чужих планет... Ну й здорово було б! А чому б i не так, Захаре Iвановичу? - обернувся вiн до геолога.

- Хто ж його знає, - повiльно вiдповiв той. - Фантазувати, певна рiч, можна скiльки завгодно... Втiм, метеорит i справдi дуже великий.

Яскраво-червона смуга в небi вже розтанула. I сутiнки, здавалося, ще бiльш згустилися над землею. З пiвденного боку, звiдти, куди впав метеорит, рiзко й несподiвано промайнув порив вiтру. I знову все затихло. Джой перестав гавкати й улiгся на травi.

- Ну, купатися, так купатися! - рiшуче заявив Петро.

За хвилину галасливе купання було вже в розпалi. Смiючись i вiдпльовуючись, Стьопа рятувався вiд Джоя, що намагався схопити його й витягти на берег: собацi здавалося, що його друг перебуває в смертельнiй небезпецi. А коли Стьопа поринав, то Джой здивовано оглядався i, не знаходячи його, кидався до Петра: адже й тому треба було допомогти.

Захар Iванович вилiз на берег.

- Ну, а тепер до побачення, хлопцi! Диви, вже смерклося! - вигукнув вiн, хутко одягаючись. - Поки доїду, вже й нiч буде. Значить, переночуєте тут, на бережку, як домовилися, а завтра вранцi - на базу. I без запiзнень! Рибку я захоплю з собою, ранком для всiх зваримо юшку.

Захар Iванович почепив вiдерце з рибою на кермо свого велосипеда.

- Джой, ти лишайся тут, тут! Повернешся з хлопцями.

Джой крутнув хвостом. Разом з друзями вiн уважно дивився на постать Захара Iвановича, що швидко зникала в мороцi, а потiм знову лiнькувато поклав голову на лапи. Петро i Стьопа розпалили вогнище, закип'ятили воду, повечеряли смаженою рибою, нагодували й собаку. I тодi Стьопа знову сказав, поглядаючи на розсипанi в нiчному небi зiрки: