- Цей контакт закiнчиться для мишi дуже сумно. Шуша її з'їсть.

- Не повiрю, - покрутив головою Мирослав. Легенькi, мов пiр'я, кущики волосся на його тiм'ї кумедно хитнулися.

- Б'юсь об заклад! На сто карбованцiв! - Григорiй Федорович зиркнув на дружину i простяг руку. Мирослав, нiби знiтившись, потиснув її. Нiна, весело розмахнувшись, перебила.

- Ану ж побачимо... - Присiла напочiпки, зняла кришку i поклала банку набiк.

Усi затаїли подих. Мишка, витягуючи гостреньку мордочку i принюхуючись, посувалася вперед. Нарештi зовсiм безтурботно вилiзла на килим. Шуша насторожено стежила за нею, дивлячись згори вниз, потiм грацiйно торкнула її лапою, понюхала i спокiйно лягла. Миша неквапливо обiйшла навколо неї, а тодi сховалася пiд Шушиним животом, тiльки тоненький рожевий хвостик виднiвся.

Нiна сплеснула руками:

- Оце так! Мабуть, наша кiшка ненормальна!

Витягла мишку за хвоста, посадила Шушi на спину - та лише трiшечки здригнулася, вiдчувши, як тоненькi лапки перебирають її пишну шерсть.

- Ну, що ж... - зiтхнув Григорiй Федорович. - Я програв... Дивно, чому не спрацював iнстинкт...

Вiн уже шкодував, що так зопалу побився об заклад, все-таки сто карбованцiв - бiльше половини мiсячного заробiтку. Нiна почервонiла з досади, потрiбно їй було демонструвати цю капосну мишу! I тiльки гiсть зберiгав цiлковитий спокiй, зосереджено спостерiгаючи звiрят. Навiть уваги не звернув на перемови i шамотiння подружжя. Пiдвiв голову лише тодi, коли Григорiй Федорович простяг руку з грошима:

- Прошу, ось ваш виграш.

- Та що ви? Облиште, - рiшуче вiдмовився Мирослав. - Погляньте, якi це чудовi витвори природи! Якi досконалi живi системи iнформацiї! Взагалi, як подумати, Природа - не лише неперевершений конструктор, а й генiальна художниця...

Нiна вiдiтхнула, запросила його сiсти в крiсло бiля журнального столика, сама розташувалася навпроти, кинувши промовистий погляд на чоловiка, що тупцявся бiля вiкна.