Пiсля конфузу з "атракцiоном" годилося трохи погомонiти, а там i до дiла перейти. Цього Мирослава вона запросила на обiд неспроста, i зараз їй закортiло конче дiзнатися про нього бiльше. Що воно за один, що так спокiйно, без вагання вiдмовився од виграшу? Це, звичайно, благородно, але... дивак. Григорiй каже, що вiн оригiнальний учений, а як на неї, то звичайнiсiнький невдаха. Не доктор, не професор, навiть не кандидат. Якийсь там науковий працiвник, молодший, чи що. А вiн не такий уже й молодий. Голова облисiла, щоки запали, а вуха... якi в нього великi вуха! I нiс якийсь кумедний, наче без перегородки, з однiєю нiздрею. Миршавий i кволий чоловiчок - може, тому, що й ночами сидить в Iнститутi. Де вже там йому одружуватись... Але все-таки був би добрим сiм'янином: не п'є, не курить, видно, дуже лагiдний. Ось вони перехилили по шкалику, а вiн i не пригубив. Зате страх як любить фрукти,- надкусить яблуко, подивиться на соковиту м'якiть i аж очi йому засяють: "Чудо! Це справжнiсiньке чудо!" Трохи накульгує - то нiчого. Потрапив у якусь аварiю... Може, його одружити?

Нiна спробувала жартома заговорити про це, та Мирослав наче й не почув. Його тiшить, як умивається Шуша, старанно витираючи лапою свою чорно-бiло-руду мордочку. Мишi не з'їла, а витирається, чотирилапа дура... Ну, що ж, коли женихання його не цiкавить, то й не треба. Головне, щоб допомiг, виручив Григорiя...

- Найцiннiше зараз на Землi - це жива природа, - каже Мирослав. Слово "природа" вимовляє з якоюсь особливою iнтонацiєю, начебто з великої лiтери.Ви є член Товариства захисту природи?

- Нi, ще не вступив...

- Пора, а то й у вас... уже на часi...

Нiяково осмiхнувся i так i не доказав, що ж "на часi". Стулив долонi мiж колiнами i почав ритмiчно похитуватися в крiслi.

Розмова про захист природи та збереження життєвого середовища не дуже цiкавила Нiну, бо природа ще ого скiльки ресурсiв має, але з чемностi притакувала.