Скiльки довелося попрацювати, виготовляючи тi злощаснi Гравiтацiйнi Точки! Не так-то просто було дiстати сотнi тонн металевого брухту... Але ж i Мирослав... Досi не розкрив свого методу холодного зварювання. Якась чортiвня - такий мiнiатюрний апаратик, завбiльшки iз сiрникову коробочку, а все оте залiзяччя розпорошив i склеїв у двi кулi... Обiцяв пояснити. Я, каже, тобi залишу... Куди ж вiн подасться? А цей прилад... Якийсь новий вид енергiї. В Iнститутi електрозварювання доктора дадуть!

А от пришвидшення Часу пiд впливом тих важезних куль... Спочатку вiрилось, особливо, коли Мирослав доводив це красивими симетричними формулами, а зараз, перед експериментом, закрадається сумнiв. Сконцентрована гравiтацiя... скривлення простору... Але як усе це... Ну, та ось побачимо... Он уже i Бункер виднiється.

Григорiй Федорович побiг, наче його щось штовхнуло у спину, i вскочив до Бункера захеканий.

Пiд склепiнням тьмаво свiтилася лампочка, значить, керiвник уже тут. Але де вiн? Григорiй Федорович роззирнувся - нi за письмовим столом, нi в роздягалцi нема. Дверi в переборцi вiдхиленi - значить, уже там, бiля Детектора.

Квапливо згрiб з голови берета i, осмикуючи пiджак, поспiшив туди. У примарному свiтлi бовванiли в дальнiх кутках двi величезнi кулi. Помiж ними i пультом чорним змiєм звивався кабель високої напруги. Панель мерехтiла iндикаторами, отже, Детектор працював, але в крiслi перед пультом нiкого не було. Що сталося? Де Мирослав?

Почуття тривоги захолодило в грудях. Григорiй Федорович став немов укопаний i безпорадно дивився на пульт. Раптом йому здалося, що на крiслi темнiє якийсь згусток, нiби величезна тiнь вiд постатi ученого. Затамувавши подих, обережно пiдiйшов на кiлька крокiв ближче. Нiчого нема. Мерехтлива тiнь розтанула, та чи й була? Може, Мирослав, очiкуючи на нього, вийшов на свiже повiтря, походжає попiд соснами...

Григорiй Федорович обернувся i заспiшив до виходу. Кiлька хвилин марно покружляв навколо Бункера, вдивляючись у лiсовi тiнi, потiм знову зайшов усередину. Досадливо зiтхнувши, сiв за письмовий стiл, знiчев'я окинув поглядом папери. О, зелена папка, учора її тут не було. Розгорнув i з подивом прочитав на титульнiй сторiнцi своє прiзвище, пiд ним заголовок монографiї: "Бiосфера як визначальний фактор еволюцiї ноєсної матерiї. Соцiобiологiчне дослiдження". Ого! Надрукував, Коли ж вiн устиг?