2

Цього похмурого лiтнього дня Григорiй Федорович мав нагоду ще раз упевнитись, що сумнозвiсний "закон бутерброда" таки дiє, отой самий, згiдно якого бутерброд падає на долiвку тiльки маслом. Вiн затримався на своїх заняттях i тепер дуже поспiшав, але, як навмисне, тролейбус, в якому вiн їхав з Хрещатика, двiчi застрявав; потiм на зупинцi "Золотий колос" вiн перебiг трасу в недозволеному мiсцi, саме там, де розтринькував свiй час мiлiцiонер... А в Бункерi ж на нього чекав педантично пунктуальний Мирослав. Сьогоднi у них дуже важливий, може, навiть вирiшальний момент: випробування Детектора Часу. Години через двi має пiд'їхати Нiна - домовились пiти в гостi до того зарозумiлого доцента. Хоча вона по дорозi заскакуватиме до гастрономiв, часу все одно лишається в обрiз. От якби при ньому був портативний Детектор... Та це справа майбутнього, на сьогоднi вони зробили величезну махину вагою понад двiстi тонн.

Поспiхом вiддавши мiлiцiонеровi карбованця, Григорiй Федорович пiдтюпцем побiг у бiк Голосiївського лiсу, та пронизливий сюрчок зупинив його, довелося вернутися i одержати квитанцiю. Тодi вже не трухикав, а, розмахуючи руками, пiшов розмiреним кроком по тротуару вздовж огорожi Виставки. Та коли б вiн знав, що станеться невдовзi, то, певне, завернув би назад. Але вiн нiчого такого не сподiвався, iшов собi, поглядаючи то на похмуре небо, то на дуби, що там i сям бовванiли в сосняку. Перебирав у думцi подiї останнього часу.

Якось навеснi, прогулюючись отут, у Голосiєвi, вони з Мирославом попростували до озера i натрапили на величезний залiзобетонний бункер, споруджений, мабуть, ще в сорок першому роцi в системi оборони Києва. Помiж соснами випинався його довжелезний горб, порослий травою. Пробравшись через напiвзасипаний вхiд, вони побачили просторе примiщення - хоч кiньми грай. Кращого мiсця для Детектора годi було й шукати. Вiдтодi й почалася iсторiя Бункера з великої лiтери.