Я принесу людям найвищий дарунок, який тiльки можливий в цьому свiтi - Дарунок Справедливостi. Менi не потрiбнi нi почестi, нi багатства, нi слава - цi iграшки я залишу вашим улюбленцям. Проте, якщо люди пiдуть за мною, щоб раз i назавжди вiдновити Справедливiсть. я поведу їх, бо я знаю шлях...

X

- Добридень, Таню.

- О, професоре! Дякую, що не забули мене.

- До речi, у мене є iм'я i по-батьковi.

- Так, так, Iване Степановичу, вибачте. Як добре, що ви прийшли.

- Обов'язок лiкаря - не забувати пацiєнтiв. Як себе почуваєте?

- Прекрасно. Дякуючи вам, я можу рухатись, як всi.

- Не варто подяки. Ви добре сказали: "як всi". Бути, як всi, має стати невiд'ємним правом кожного. Заради цього не шкода й потрудитися. Чи не так?

- Так, Iване Степановичу, залишається тiльки схилити голову перед вашою скромнiстю.

- Облишмо комплiменти. Права нога болить?

- Ледь-ледь...

- В останнi днi бiль посилювався?

- Здається, але зовсiм ненадовго.

- Нога терпла?

- Терпла, але не так, як ранiше...

- Давайте перевiримо. Тут болить?

- Нi.

- А тут?

- Трохи.

- А так?

- Ой!

- Лежiть спокiйно. Вмикаю апарат...

- Професоре... вибачте, Iване Степановичу, ви знаєте, що сталося з моїм братом?

- Знаю, Таню, але нiчим не можу вас втiшити. Якщо брат вирiшив пiсля цього залишити цирк, - на те його воля...

- Мене викликали до слiдчого.

- Он як, навiть слiдство провадиться...

- Вiн запитував про вас.

- Ну, якщо вже провадиться розслiдування, то цiкавляться всiма родичами i знайомими, i навiть знайомими знайомих. Така вже в них робота.