Трофиновський завернув за рiг найближчого будинку й затупцював на мiсцi. Почекав хвилину-двi. З-за рогу нiхто не з'являвся. "Приверзлося", - подумав.

Вiн пiшов далi. За кiлька хвилин десь позаду почулися кроки, але вiн не озирнувся. Навмисне. Не можна пiддаватися мiражам. В дитинствi вiн був боягузкуватим i потiм доклав чимало зусиль, щоб позбутись страху перед темрявою i невiдомiстю. Якщо справдi хтось iде за ним з лихими намiрами, вiн виявить себе. Трофиновський згадав, як одного разу пощастило його колезi Пiнському. Той займався заплутаною справою банди Воловика. Нiхто не знав, де її "малина", з ким у мiстi бандити мають зв'язки. Пiнському пророкували мiсяцi марудної роботи. А бандити - разом з самим Воловиком - в перший же мiсяць зустрiли його в пiдлiску, бiля станцiї. Згодом виявилось, що "наводка" помилилася: вони прийняли його за багатого квiткаря з передмiстя i сподiвалися конфiскувати його "дипломат" з денною виручкою.

Пiнському довелося трохи полякати невдах-грабiжникiв, одному навiть прострелив руку, але зате привiв у найближче вiддiлення мiлiцiї всiх чотирьох, троє з яких пiдтримували сповзаючi штани, бо їхнi паски нiс слiдчий...

Трофиновський знову згадав про вiршi i тут раптом почув поквапливi кроки. Щось стиха клацнуло. Трофиновський, не озираючись, уповiльнив ходу, чекаючи наближення людини. Але з туману нiхто не з'являвся, тiльки оддалiк ледь темнiв розмитий силует.

Несподiвано Трофиновський забув, чому вiн тут, а не поспiшає додому. В його пам'ятi раз по раз лунали рядки: "Мов луки, напiвзiгнутi дороги, машини вдалину розмiрене течуть..." "Десь я читав цi вiршi, - подумалось Трофиновському. - Мабуть, у журналi. А як там далi?.. "I вiн iде, упевнений, суворий, простий радянський воїн на посту..." Та що це зi мною? Це ж мої вiршi! Я їх почав складати для мiлiцейської газети. Ну, що ж, цiлком пристойнi вiршi. Ось тiльки перший рядок не дуже... Чому - "мов луки"? Схил, правда... Тут краще: "Зi схилом напiвзiгнутi дороги..."