- Iдеальне. От побачите - пересвiдчитесь. А щодо сприяння, - голос керiвника пошукової групи забринiв радiстю,- то планета пiдсунула нам ще один гостинець...

- Який?

- Комору iз чудовою залiзною рудою. Та ще й зробила широкий вихiд на поверхню - нiби знає, що в нас мало робочої сили.

- Координати передайте в пам'ять свiтловода.

Сьогоднi капiтан Iмпет був у пiднесеному настрої: задум, пiдтриманий на колоквiумi, пускає корiння. Звiдусiль, де працюють пошуковi групи (у бiльшостi з них по два чоловiки) надходять добрi вiстi. От лише Маг не хоче поступатися. Та ще й Кепi з її "рацiональною" фiлософiєю життя. А ситуацiя рiзко змiнилася: свiтило стискується - за останню декаду його дiаметр зменшився майже на двадцять дев'ять кiлометрiв.

Обличчя капiтанове насупилось, вiн провiв долонею по русявому волоссю, пiдвiвся i вiдiйшов од свiтловодної кулi до вiдчиненого вiкна. Подих повiтряного океану приємно освiжав. Центральне Свiтило котилося на захiд. Ген-ген, аж на обрiї, у синьому серпанку ледь маячить смужечка гiр. Тепле вiдчуття наповнило груди: рiдна планета... Тодi, коли в аварiйнiй ситуацiї вони знайшли тут порятунок, вона була чужою, незнайомою. А тепер стала рiдною... Як? Чому? Може, тому, що майже за всiма своїми параметрами вона схожа па їхню далеку, тепер уже назавжди втрачену, праматiр? Чи просто людина в силу iнерцiї звикає до нових обставин життя? Як би там не було, капiтан спостерiг, що цей психологiчний злам стався - планета прийняла їх, а вони - планету. I вчасно: вони врятують її вiд загибелi...

У пам'ятi капiтана Iмпета залишилися спогади про iсторичнi подiї, здебiльшого - трагiчнi, що сталися там, на прабатькiвщинi. Тут, певне, все буде iнакше, ресурсiв незрiвняно бiльше, отже й цивiлiзацiя розвиватиметься швидше. Якби тiльки пощастило причалити до стацiонарної зiрки! Але Маг нiяк не може збагнути ситуацiї, вiдмовляє у робочiй силi. Тут його не обiйдеш... Упертий дiд. Боїться? Чи просто нiчого не розумiє?