- Майже половина екiпажу... Може, з ними вдалося б вiдремонтуватися...

- Чула, чула про це вже не раз! - перебила дружина. - Але ж, любий мiй капiтане, хiба варто сушити голову над тим, що поза нашими можливостями?

- Ти не знаєш одного, Кенi, - життя на цiй планетi приречене. Спостереження нашої обсерваторiї...

Дружина повернула до нього здивоване обличчя.

- Як це... приречене? Хiба життя тут не грунтується на двадцяти амiнокислих i чотирьох пуринових основах, як i на рiднiй нашiй планетi? Одержано якiсь новi характеристики?

- Та нi, фундаментальнi закони дiють... Але от енергетика...

- Яка енергетика? Сьогоднi ти заповзявся говорити загадками.

- Маю на увазi променеву енергiю центрального свiтила. Зiрка ця iнтенсивно старiє, згасає. Особливо в ультрафiолетовiй частинi спектра.

Кенi подивилась на небо - свiтлий диск спокiйно плив у високостi, освiтлюючи планету так само, як i ранiше. Опустила очi з затаєною усмiшкою,цей вираз її тонкого обличчя завжди зворушував Iмпета. I зараз йому потеплiло на серцi. Може, й справдi вона має рацiю? Але ж факти... Не хотiлось викликати осмутку на її ще й тепер привабливому лицi.

- Вигадки... Нiяких особливих змiн у природi не помiтно.

- Пояси субтропiкiв почали звужуватися. Температура свiтила катастрофiчно падає.

Кенi знову позирнула на небо, зiщулилась, нiби вiдчула похолодання, i покликала сина.

- Годi, Ваде, вилазь! Он уже посинiв...

Iмпет усмiхнувся:

- Не бiйся, похолодання фiксують лише прилади.

Витираючи малого пухнастим рушником, Кенi спитала:

- Що ж показують вашi прилади? На скiльки його вистачить? - кивнула в небо.

- Якщо процес iтиме з такою iнтенсивнiстю, як тепер, то приблизно через сiм тисяч рокiв...

Не встиг вiн закiнчити фразу, як дружина пирхнула i враз вибухнула таким дзвiнким смiхом, якого вiн давно не чув.

- Сiм тисяч?! Ха-ха-ха! Та це ж вiчнiсть! Ха-ха-ха!