- Тату, а хiба не можна перелетiти до золотої теплої зорi? Як в отiй казцi?

- То ж казка, сину, - зiтхнув батько, - а дiйснiсть... У нас нi на чому летiти, корабель наш пошкоджений, ти ж знаєш, упав, i вже йому нiколи не знятися.

Бад поклав рученята батьковi на колiна, заглянув йому в вiчi та таким серйозним, вдумливим поглядом, що той аж примружився.

- Ну, тодi... Планети ж лiтають, га?

- Що ти сказав? Планети? - Iмпет ухопив сина пiд пахви, пiдняв обличчя до обличчя, з радiсним здивуванням вигукнув: - Оце iдея! Оце мета в життi! Ох ти мiй рiзноокий... Ти чуєш, Кенi, вiн хоче до Золотої Зорi!

Очi малого сяяли: одне зеленувато, а друге - блакитно.

Колоквiум

Записи цi не повнi, але зафiксовано головне, про що йшлося на цьому важливому колоквiумi. Присутнiй був увесь екiпаж, за винятком дiтей, хоча, принагiдно сказати, саму iдею пiдказала дитина.

Капiтан Iмпет. На нашу долю випали тяжкi випробування, ви всi це знаєте, i я згадую про це тiльки тому, що вони продовжуються. Хоч ми й урятувалися, хоч i маємо твердий грунт пiд ногами. З одного боку нам пощастило: потрапили до планети нашого типу, на якiй iде такий самий процес еволюцiї, дарма що з помiтним вiдставанням у часi - автохтони ще тiльки започаткували свою цивiлiзацiю. Водночас нам i не поталанило: Центральне Свiтило, як показують спостереження, починає втрачати сталiсть, змiнює свої характеристики, що виявляється в зниженнi iнтенсивностi радiацiї в кiлькох дiлянках спектра. Особиста помилка спостерiгача тут виключається, статистичнi данi, на превеликий жаль, надзвичайно точнi. Отже, в перспективi - обледенiння планети, загибель бiосфери...

Реплiки iз залу. - Антиперспектива!

- Катастрофа!

Капiтан Iмпет. Так, це космiчна катастрофа. I хоч вона не загрожує безпосередньо нам, але нашим нащадкам - напевно. Попросимо Астрофiзика поiнформувати нас про її ознаки.