- Коли виїхав Археолог?

- Вiсiм, нi, вже дев'ять з половиною хвилин тому. Вiн їх перший побачив.

- Так...

- Нi, Дане, я не розумiю тебе. Ти наче не радий, що вони живi. У тебе такий вигляд!.. Все ж скiнчилось якнайкраще, незважаючи на всi знегоди. Скiльки знахiдок, скiльки вiдповiдей ми привеземо на Землю! Пiсля цих вiдповiдей у вчених потроїться запитань, слово честi! I жаль тiльки, що планета зовсiм мертва...

- Ти так гадаєш? - знову озвався Дан i пiдвiвся. - А тепер послухай мене. По-перше, де Майя?

- У госпiталi, хiба ти не знаєш.

- Добре. Блокуй штурманську. Вищий захист. Щоб нiчого нiякими шляхами не долинуло сюди i, особливо, не вийшло звiдси.

- Будь ласка, Дане. Але навiщо?

- Виконуй! Так... а тепер сiдай.

Командор зробив кiлька крокiв по кiмнатi, нiби ще вагаючись. Зупинився.

- Отже, Амею, тепер я прокоментую нашi удачi. - Слова падали важко, наче через силу. - Почнемо з Археолога... Все, що з ним скоїлося, розповiв вiн. Ми тiльки бачили, що його накрило обвалом. Приймай на вiру. Що це, по-твоєму?

- Щасливий випадок...

- Так. Далi - Майя. Вона так поспiшала, що одягла м'який скафандр. Чому?

- Їй здалось, що вона помiтила щось живе, - розгублено почав Амей. - I тому...

- Я питаю: чому м'який скафандр?

- Але ж ти сам вiдповiв на запитання - вона поспiшала...

- Чому саме м'який скафандр опинився пiд рукою?

- Його витяг Археолог. Вiн саме перед цим щось...

- Ага, Археолог? Так. Далi вона бiжить за якоюсь живою iстотою на планетi, де, як ми пересвiдчились, немає життя.

- Ну, це питання ще не вирiшено остаточно. Просто ми не знайшли ознак життя, а потiм - їй здалось.

- Гаразд. До речi, їй "здалось" так реально, що вона переслiдує цю уявну iстоту, не помiчаючи нiчого навкруги. Спотикається i падає на рiвному мiсцi так невдало, що гостре, як нiж, ребро самотнього уламка скелi розриває їй скафандр. Що це?