- Випадок...

- Цього разу - нещасний. Далi. Тривогу вдарили тiльки через пiвгодини. Бо радар було чомусь вимкнено.

Амей поривався щось вiдповiсти, але Командор застережливо пiднiс руку.

- Це теж випадок. Знову. I знайшли її ще через двадцять п'ять хвилин. Отже, майже годину з розiрваним скафандром. I вона - жива.

- Але скiльки було докладено зусиль! До того ж, вона впала саме мiсцем розриву i дещо затисла його власним тiлом.

- Саме це я й маю на увазi. Що ж, знову щасливий випадок.

- Збiг.

- Нехай так. Пiсля цього я заборонив вихiд поодинцi, а потiм i взагалi усякi виходи з ракети. Оголосив, що програму дослiджень в цiлому виконано, час повертатись.

- Так, але це всiх здивувало, Дане! За нашими розрахунками у нас був ще майже тиждень.

- Знаю. I все-таки я переконав вас, що нiчого нового, принаймнi надзвичайного, ми вже не побачимо. Ретельно вивчить планету iнша експедицiя. I раптом вчора - ми стаємо свiдками саме надзвичайного явища. Що це?

- Ну, знаєш, Дане...

- Помовч. Припустимо, знову збiг. Збiг випадкiв. Мої пiдозри були ще дуже неяснi, тому я й дав згоду на цю останню експедицiю. А вже за кiлька годин був певен, що трапиться, обов'язково трапиться ще якийсь "випадок". I що ж? Не встиг я передати наказ про негайне повернення, як вони повiдомили: землетрус. I їх одрiзає вiд корабля велетенська трiщина. Єдиний шлях повернення - навкруги через гори, де не бере радар. Збiг. Потiм передача по рацiї - прохання про допомогу. Дорога важка. Побоювання, що не вистачить часу. Отже й кисню. А через кiлька хвилин заспокiйливе: все гаразд - дiйдемо самi... Але передача не зовсiм звичайна.

- Перешкоди, Дане. Вони ж у горах. Радiацiя i таке iнше...

?

Командор поглядом зупинив його.

- Потiм рацiя замовкла назавжди, - вiв далi Дан. - I його слова, повнi туги й тривоги, наче матерiалiзувались, застигли в повiтрi гострокутними важкими цеглинами, яких не обминути. - У них скiнчився кисень. Минає пiвгодини - вони з'являються на екранi радара. Чим вони дихали цей час?