"Ех, Амею, Амею, - думав вiн, - я не помилився в тобi. Ти до кiнця був моїм другом, до кiнця був Людиною. Я гадаю, що ти зрозумiв мене i вибачиш за те, що я отруїв тебе тою останньою чаркою. Якби випало йти менi, я випив би отруту сам. Вона вбила б рiвно через десять хвилин пiсля того, як настав би час зробити це самому. А ти б знищив корабель, як тiльки побачив би мене на екранi радара. Бо мертвi не повиннi повертатись. Особливо двiчi мертвi".

Командор пiдвiвся. Вимкнув радар i повiльно пiднiс руку до червоної цяточки пiд склом.

В останню мить Командору здалося, що вiн чує якийсь шум, чиїсь кроки. Але це, мабуть, тiльки здалося. Хiба може людина самотужки вийти з герметично замкненої ванни?

Якби поблизу були розумнi iстоти, їм би здалося, що спалахнула нова зiрка.