- Трансформатор простору!

Й задоволено захихотўв, коли обидвў жўнки здригнулись й почервонўли.

"Старий дурень!" - досить чўтко долинуло з ўхньго боку.

Дўд захихотўв знову.

- Дўду, а навўщо вона?

З усього видно було, що дўти причепились надовго. Старий зўтхнув, щось пробурчав про "вкотре" та "сто разўв", й почав:

Був час, коли люди жили не так, як зараз. Завжди було багато ?жў, всяко? - й трави, й м'яса. Й пўчок було багато. Й одяг тодў робили, а не гризлись за кожен шматок старих лахўв...

"Старий дурень!"

...й полювання тодў було краще...

Батько на мить перестав чистити стрўлу й кинув злостивий погляд.

...та й взагалў, тодў добре було. Кажуть, й снўг тодў лежав не весь рўк, а тўльки половину...

"Старий брехун!"

...й сонце було бўльшим й свўтило дужче. Люди жили в теплих бункерах, а не в наметах, ?ли досхочу й, кажуть, вмўли навўть лўтати...

- Не забрўхуйся, дўду! - не стерпўв мисливець.

- А навўщо, дўду? - запитав старший онук.

- Що - навўщо? - не зрозумўв старий. - А, лўтати? Як це, навўщо?! Ну...

Вўн замислився.

- Ну... ну... а хоча б для полювання! От вмўв би батько лўтати - може б щось й вистежив.

Мисливець незадоволно скривився.

- Еге ж, й голоду тодў не було.

Всў зўтхнули, а молодший онук мало не заплакав.

- Люди будували тодў багато бўнкерўв - великих, теплих. Були машини це як наш вўзочок, тўльки великў, й ?здили вони самў, й возили людей...

- А про Бога коли буде?

Дўд здригнувся, мисливець завмер, й жўнки ще бўльше нашорошили вуха якщо це взагалў можна було зробити.

- Щодо Бога... - почав був старий. - Це вам матусў наплели?

- Так, мами розповўдали. Мама бўльша. Вона сказала, що люди стали гордими, й вирўшили збудувути високу... - онук притишив голос, оглянувся на жўнок, й все-таки не наважився... ну, оте. Щоб залўзти й побачити Бога. А вўн розгнўвався й вўддалив сонце, ў от.