- Що значить тихцем? - змахнув рукою Михайло Павлович. - Це просто неможливо. Хто-хто, а ви, медики, мусите це знати. Хiба не всi дiлянки органiзму контролюються нервовою системою?

- Усi, звичайно.

- То чому ж ця чутлива комунiкацiйна сiтка не сигналiзує про небезпеку одразу? Чому сигнали тривоги надходять до свiдомостi запiзно?

Сергiй Олексiйович поглянув на чорний дзьоб Карадагу, за який саме зачепилася попеляста хмарина, i по хвилi мовчання пробурчав:

- Чому та чому... Певне, так схотiла її величнiсть Природа.

Деякий час iшли мовчки. Гiрськi стежини вели їх то помiж важкими валунами, то по зелених схилах. Отак i думки їхнi - то натрапляли на каменi незрозумiлого, то виривалися на простiр, i вже здавалося, що ось-ось можна осягнути незбагненне.

Посiдали на теплому каменi, дивилися на море, згадували померлого друга. I знову: чому система аналiзаторiв "не спрацьовує"? Адже нема сумнiву - сенсорнi нервовi волокна передають сигнали своєчасно, i вiдповiднi дiлянки мозку сприймають їх як больовi подразнення. Але, мабуть, захворювання починається з дуже незначних змiн, а значить i сигнали слабкi... Вони, певна рiч, заглушуються iншими, тонуть у них. А коли процес злоякiсного переродження охопить чималу дiлянку - час уже втрачено, i хвороба тодi не вiдступиться вiд своєї жертви. Що ж виходить? Посилити, треба посилити роботу системи аналiзаторiв!

- I це допоможе розпiзнавати початок усякої хвороби - чи не так? вигукнув фiзик.

- Авжеж, що так, - невесело усмiхнувся медик. - Не вистачає тiльки дрiбнички - якого-небудь бiоелектронного пiдсилювача.

- А ти змiг би провести такий експеримент?

Сергiй Олексiйович подивився на друга так, наче вперше побачив.

- Експеримент? - перепитав. - Це ти серйозно?

- Цiлком серйозно. Ми в своїй лабораторiї сконструюємо пiдсилювач. А ти вiзьми медико-бiологiчний аспект.