- Що з тобою, друже?

Сергiй Олексiйович поворухнув рукою, вказуючи на журнальний столик. Михайло Павлович узяв щоденника i, сiвши в крiсло, почав переглядати останнi записи, Ольга Юр'ївна стовбичила у дверях, чомусь не наважуючись зайти, i це також дратувало Михайла Павловича. Пiднiс зошита вгору, щоб не бачити, як вона пiдпирає одвiрок. Та досить було кинути погляд на перший рядок, щоб вимкнутись iз оточення.

"...Таки розрiзняю сигнали!

...Iнтенсивнiсть вiдчуття набагато бiльша вiд сили подразнення, але на скiльки?

...А як усе це вплине на корковi чуттєвi зони?

...Чи не "перегрiється" ядро основного аналiзатора?

...Нарештi цей вайло (Михайло Павлович пiдкинув бровами) сконструював регулятор, але верньєр малий, незручно.

...Здiйснюється закон "Все або нiчого" - маю все, тобто максимальне збудження. Але ж це завдяки "Коронi"...

...Бронхокардинома?!

...Ендокардит!

...Вогнище iнфекцiї в слiпiй кишцi. Операцiя?

...Щось iз лiвою ниркою... Невже якийсь процес?

Чим далi читав Михайло Павлович, тим частiше натрапляв на специфiчнi медичнi термiни, про змiст яких вiн, фiзик, навiть не мiг здогадатися. Та йому стало ясно: його друг "вiдкрив" у себе десятки хронiчних захворювань i серйозних уражень внутрiшнiх органiв.

- Що це ти понаписував, Сергiю? Коронований друг мовчав, лежав тихо, без стогонiв.

Михайло Павлович гукнув:

- Чи ти спиш?

Сергiй Олексiйович поволеньки, обережно пiдвiвся, спустив ноги на килимок. I тiльки тодi обiзвався:

- Про що ти балакаєш, Михайле! Я вже три ночi не заплющую очей...

- Що сталося?

- Поганi справи, друже.