- Ох, i понаписував! Що це таке - бронхокардинома?

- Рак бронха. Латентний... ну, прихований перiод. Якраз вчасно...

- Так... А ендокардит?

- Запалення внутрiшньої оболонки серця.- Сергiй Олексiйович зiтхнув.- Я й ранiше вiдчував...

- Слухай,- лагiдно промовив Михайло Павлович,- а чи ти не занадто... Все ж таки, розумiєш, апарат не пройшов клiнiчного випробування.

- Е, якби ти знав, як вона працює, твоя "Корона"! Ось i зараз... Iмпульси - наче електричнi розряди, пострiли. Я навiть бачу спалахи... Певне, аналiзатор охоплює й зоровi центри... Слухай, та там нiколи не вщухає бiй! Буває затишшя, але щоб зовсiм... О, знову автоматнi черги iмпульсiв! На мене напало сто хвороб! Сигнали надходять звiдусюди... Подай щоденника.

Сергiй Олексiйович вхопив зошита i почав записувати на колiнi - наче донесення з фронту. Чоло вкрилося брижами зморщок - певне, силкується чоловiк розiбратися в тому хаосi iмпульсiв, який охоплює кору пiвкуль його мозку.

Михайло Павлович пiдiйшов i швидким рухом торкнувся "Корони".

Сергiй Олексiйович, переставши писати, кинув на нього запитливий погляд.

- Я вимкнув живлення, - сказав Михайло Павлович. - Треба перевiрити настройку. Знiми, будь ласка.

Дружина, побачивши, що чоловiк почав знiмати "Корону", якось нервово хiхiкнула i вийшла, причинивши за собою дверi.

Михайло Павлович узяв апарат, навiщось покрутив його перед очима i поставив на столика. Сергiй Олексiйович гладив долонями обличчя, торкався тiм'я.

- Ну, як? - спитав Михайло Павлович.

- Тиша... Але я знаю - це оманливе.

- Давай так, Сергiю. Поки я займатимусь "Короною", ти пройдеш клiнiчне обслiдування. А тодi побачимо.

...Вони зустрiлися, здається, через тиждень у тому самому кабiнетi професора-медика. Навiть його дружина так само стояла на порозi. Але атмосфера тут була вже цiлком iнакша. Сергiй Олексiйович - бадьорий, пружний - ходив по кабiнету, розмахуючи руками.