- Якi вiд вас таємницi? - знизала плечима Соул. - Програма, власне, завершена. Ми хотiли тiльки внести ще деякi корективи до формули "Людина i бiосфера". - Соул махнула рукою. - Все оце природне середовище зашифроване i вiдновиться... у сприятливих умовах.

- Як це може статися? - скинув бровами художник.

- Нашi космiчнi кораблi, наповненi таким делiкатним вантажем, шукатимуть планету з вiдповiдними параметрами, вони так запрограмованi.

- А може трапитися... така планета? - з острахом докинула Фаннi.

- Батько каже: в доступному для спостережень Всесвiтi ймовiрно є три мiльйони планет, подiбних до нашої...

- Якби ж то! - вигукнула Фаянi.

- I що далi? - не перестаючи працювати веслами, спитав художник. Припустiмо, нашi апарати знайшли потрiбну планету i засiяли її спорами життя...

- Далi почнеться генезис бiосфери - ареалу для мислячої людини... Пiде процес орозумiння середовища, виникне ноосфера... Тобто вiдбуватиметься iнтенсивна взаємодiя людини i бiосфери. I от хотiлося б посилити потенцiал мислячих. Як тiльки сконструюють новий мiкроскоп...

- Що означає "посилити?" - поцiкавився Мовчун.

- Продовжити життя людини. - Соул передихнула, глянула на друзiв проникливим поглядом. - Продовжити... до безсмертя.

- Ого! - Фаннi аж пiдскочила, i хоч вона була дiвчиною тендiтною, човен добряче хитнуло. - Оце так!

Але її захоплення подiляли не всi.

- Ви гадаєте, що їм саме безсмертя не вистачатиме для повного щастя? Художник поклав довгi весла, наче птах згорнув крила. - Я читав фантазiю про безсмертних, їхнiй долi не позаздриш. Стомилися вiд плину життя, отупiли, цiлковито деградували.

- Правильно, в тiй ситуацiї iнакше й не могло бути, - поблажливо посмiхнулась Соул. - Адже там iдеться про окремих безсмертних, випадковi мутацiї. А ми хочемо безсмертя не для поодиноких, а для всiх людей, для всiєї популяцiї.