- Я теж фiксував це вiдчуття. I не один раз. Може, це залишкова пам'ять? Як би там не було, але я переконаний, що iснує всезагальна єднiсть Життя. У масштабах Всесвiту. Виноградна лоза оповиває Галактики...

Болiсна гримаса з'явилась на обличчi дiвчини, але тут же й зникла.

- Яка ж... конкретна програма?

- Оце дiло. Я так i сподiвався, молодчина. - В його очах з'явився теплий усмiх, а в словах забринiла нiжнiсть.- Коротко щодо програми. Ви у своєму науковому осередку методами генної iнженерiї створюєте таку структуру генетичного коду, яку можна буде вкоренити в анаеробнi* бактерiї. В тому кодi мусите зашифрувати все живе... А я тим часом через Головне Наукове Товариство добиватимусь створення апаратiв для доставки тих органiзмiв у Далекий Космос... Сама розумiєш, це не простi контейнери.

______________ * Анаеробнi - тi, що не потребують кисню.

- Та iнженери справляться... А от унiверсальний код...

- Стривай. Теоретично такий генетичний код можливий?

Повагавшись, Соул ствердно хитнула головою:

- Теоретично - так.

- Ну от i працюйте. Колектив у вас великий, дружний, завзятих дослiдникiв та експериментаторiв не бракує, то чого ж... Потрiбнi будуть додатковi кошти - звертайтеся, асигнуємо. Я тiльки хотiв би, щоб наслiдки дослiджень зосереджувались у твоїх руках. I нiяких розголошень, оскiльки не виключена можливiсть ексцесiв...

- Маєте на увазi Чорну Троянду?

- Авжеж.

Соул тяжко зiтхнула, нервово закрила очi долонями i, не стримавшись, заплакала. Щемкий жаль до себе раптом переповнив їй серце. Усе ж пропало, полетiло шкереберть: її мрiя про сiм'ю, звичайнi життєвi радощi... Все, все розвiялось, як мiраж...

- Що з тобою? - Батько прихилився до неї, обняв за плечi. - Ти нiчого не втратила - чого ж так побиватися? Навпаки, твоє життя набуває он якого сенсу! Мислячi не зникнуть, чуєш? Ми вiдродимося пiд iншим Сонцем...

Знову й знову батько розповiдав їй про перспективу, про Всесвiт як безконечну iнформацiйну систему, ще i ще раз науково обгрунтовував свою iдею естафети Життя.