- Все це - красивi слова... - схлипуючи проказала Соул. - А насправдi що ми можемо? Комахи... Ми - слабосилi комахи...

- Отакої! - почав сердитись батько. - Життя - це боротьба. I затям: нема в природi бiльшої сили, нiж мислячi!

- Абстракцiї, iлюзiї.

Старий спохмурнiв, аж вуса йому вiдстовбурчились. Нiякої логiки в доччиному мисленнi! Щойно їй нiби все було ясно - i на тобi, майже iстеричний протест...

- Послухай, доню, ти молода, сповнена сил, а що ж я повинен казати па схилi своїх лiт? Уже давно менi перевалило за сто. Я охоче лягаю i з великим трудом устаю з лiжка... Скажеш, я своє вже прожив. Нехай i прожив. То навiщо ж менi впрягатись у тяжку роботу? Навiщо менi це напруження? Гадаєш, я не хочу спочинку?

Соул витерла хусточкою очi, тихо сказала:

- Пробачте, тату... Для мене це як грiм з ясного неба.

- Заспокойся, не треба так розчулюватись. Учися керувати погодою своєї душi. Тут, певне, нам допоможе фiлософський пiдхiд. Зневiра, песимiзм надто ядучий дим. Розжени його, i ти вiдчуєш насолоду весен i лiт, осенiв i зим свого життя. Нерозумно протиставляти себе Природi, важливо усвiдомити: ми - учасники великого процесу Буття. Учасники - розумiєш?

- Це я розумiю...- Соул зiтхнула.- Тiльки от сам процес уривається...

- Треба мислити, дочко, ширшими масштабами. У Всесвiтi процес розвитку живого нiколи не згасне. Ти скажеш: а звiдки ви знаєте? Я вiдповiм iнтуїцiя. Поки що iнтуїцiя. А звiдси й переконання: якщо ми пошлемо у час i простiр iнформацiю про себе i всi живi форми нашої бiосфери,- вона передасть естафету Життя. Код! Звiстку в Майбуття можна послати лише в зашифрованому виглядi, не iнакше. Ось наша альтернатива, наша трепетна надiя.

- Отже унiверсальний код? - пiдвела голову Соул. - I за допомогою бактерiй?

- Саме так.