Володимир Мiхановський

Живий мох

1

"...Спочатку я не зрозумiв, що сталося. Частина грунту мовби зрушила з мiсця i поповзла на мене. Я вiдступив назад, але грунт посунув за мною. Я швидко озирнувся. До "Снiжинки", гострий нiс якої невиразно маячив на палевому небi, було далеко...

Ми з Миколою, штурманом корабля, на цiй планетi ось уже чотири доби, i сьогоднi я вперше вийшов назовнi.

Перш нiж посадити "Снiжинку", ми довго кружляли навколо планети, що несподiвано випiрнула на нашому шляху до Процiона. Поки ми описували кола, кулi-автозонди, запущенi з "Снiжинки", дослiджували атмосферу планети.

- Як ти гадаєш, тут живi iстоти є? - спитав штурман, вдивляючись у вузьку стьожку, що безперервно повзла iз щiлини дешифрувального апарата.

- Хтозна, - вiдповiв я, не вiдриваючись од екрана, по якому поволi пропливали чудернацькi шпилi, заростi i хвилястi рiвнини чужої планети.

Корабель посадили щасливо.

Коли "Снiжинка" завмерла, опершись на чотири стабiлiзатори, i двигуни змовкли, тиша видалася нам якоюсь неприродною.

Якусь мить ми схвильовано мовчали. Потiм, не змовляючись, кинулись до iлюмiнаторiв. Там, за броньованим прозорим пластиком, вiдкрився дивовижний краєвид. Невiдомi рослини з химерно вигнутими стовбурами майже слалися по червонуватiй землi. Раз у раз скаженi вихори здiймали з землi хмари куряви i все ставало навколо непроглядним. Потiм пилюка поволi осiдала, виднокруг прояснювався аж до наступного шквалу...

- Йти по радiусах на всi чотири сторони, - залунав голос штурмана. Орiєнтир - радiомаяк. Через кожнi двадцять хвилин - рапорт. Програма дослiджень - максимальна, розрахована на чотири доби. Старт!

За командою Миколи дванадцять роботiв рушили вниз.

Тепер нам iз штурманом залишалось чекати. Тiльки пiсля повернення роботiв, якщо фiзичнi умови планети виявляться сприятливими для людського органiзму, ми зможемо вийти на поверхню.