На оглядовому екранi було добре видно, як роботи, допомагаючи собi гнучкими щупальцями, спускаються по зовнiшньому трапу "Снiжинки".

Спокiйно i дiловито ступили вони на грунт i скоро зникли з очей.

Донесення, що надходили вiд роботiв, ми з Миколою уважно проглядали, пiсля чого всi результати записувались на блоки iнформацiйної пам'ятi.

Роботи повiдомляли про вологiсть атмосфери, напрям i силу вiтру, температуру повiтря i - жодного слова про живих iстот.

На другий день всi роботи благополучно повернулись. Тепер настала наша черга. Вирiшили, що перший пiду я.

- Дивись не захоплюйся, - напучував мене друг.

- Пiсля Кiра не страшно, - вiдказав йому.

- Я буду весь час на прийомi. Радируй частiше,-штурман погладив мiй мисливський променемет, посмiхнувсь i додав: - Ну, нi пуху, нi пера!

Я сплигнув з останньої сходинки трапа на пружну червонувату землю i застиг зачудований.

Дивне враження справляв цей свiт! Здавалося, щось невблаганно тисне на навколишню рослиннiсть. Найтовстiшi стовбури на пiвметровiй висотi несподiвано згиналися пiд прямим кутом, i їхнє вiття майже лежало на землi.

Зненацька налетiвши, потужний вихор звалив мене з нiг. Судомливо вхопившись за пругку гiлляку якогось дерева, я перечекав шквал, а потiм рушив далi. Ноги плуталися в повзучих рослинах, шаленi вихори кидали мене на землю, i, швидко знесилившись, я повернув назад, до ракети.

Раптом я помiтив неподалiк якийсь рух. Ворушилися латки грунту, вкритого чимось схожим на мох. Зацiкавлений, я рушив ближче. I тут мох посунув до мене.

Але що це? Окремi гiлочки моху засяяли раптом позмiнно жовтим, зеленим, червоним, фiолетовим свiтлом. Рiзнокольоровi вогники в сутiнках, що непомiтно пiдкралися, швидко перебiгали з мiсця на мiсце.

Обминаючи стовбури дерев, просто на мене рухався живий килим, переливаючись самоцвiтами...