Те, що було потiм, пiдтвердило мiй здогад. Поруч з нерухомим диском молочно засвiтився великий прямокутник. У лiвому верхньому кутку замигтiла жовта цятка. Ну, звичайно! Адже коли мене переносили, на килимках спалахували жовтi цятки. Мабуть, жовта цятка означала iдею руху.

За цей сеанс менi вдалося узнати бiля десяти свiтлових сигналiв, що вiдповiдали рiзним поняттям.

Потiм мене опустили на дно сфери. Вiдкрився отвiр. Я опинився в вузькому коридорi, слабо освiтленому синюватим свiтлом.

Раптом щось темне кинулось менi назустрiч. Я iнстинктивно притиснувся до стiни. Вiдчув на своєму обличчi щось холодне i...

- Капiтане! Як ви себе почуваєте?

- Кiр! - закричав я. - Ти з "Снiжинки"? А де Микола?

- Штурман Микола у сусiдньому примiщеннi.

Скафандр у штурмана був закiптюжений, обличчя змарнiле.

Знову ми були разом.

10

...Гарно думається пiд мiрне гудiння авто-фiксатора. Тепер, коли "Снiжинка" лягла на стацiонарний курс, ми з субсвiтловою швидкiстю летимо до Землi.

Через три з половиною роки пристанемо до Карантинного супутника. А потiм - Земля. Трибуна Прощань i Зустрiчей... Обiйми друзiв i родичiв, якi що вдiєш! - постарiшали набагато бiльше за нас.

Знову й знову згадую нашi дивовижнi пригоди на цiй планетi, згадую, як ми порозумiлися з Живим Мохом.

Неоцiненним помiчником виявився Кiр. його бездоганна електронна пам'ять досить швидко засвоїла систему свiтлових сигналiв мiсцевих жителiв. Кiр став рухомим словником, без якого нi я, нi штурман не могли обiйтись.

Живий Мох! Можливо, це не зовсiм вдала назва для розумних iстот, що населяють планету. Хай ученi Землi придумають кращу назву.

Мов зачарованi, блукали ми по гiгантських спорудах, де синтезується їжа для Живого Моху. З вершин гiр милувалися планетою, її синiми гаями, спостерiгали оранжевi вихори, що кружляли на рiвнинах. I з кожним днем цi iстоти здавалися нам все менш незвичайними...

11

Щойно до мене в рубку вбiг Кiр i сказав, що робот Енквен спiймав позивнi маяка космiчного зв'язку Карантинного супутника.