Коли я почав їсти, екран погас, i на мене звiдусiль ринуло промiння. Потiм на невидимому екранi, що оточував мене, з'явився якийсь величезний пульсуючий клубок. Вiн ритмiчно скорочувався, женучи темну рiдину по гiллястих судинах. А це що? Хребет... Кiнцiвки. Шлунок, в який повiльно опускається грудка їжi... Та це ж я!

Мене вивчають, нiби комаху пiд мiкроскопом! Але де ж вони, цi iстоти хазяї планети? Чому вони не з'являються?

Менi здалось, що я плавко опускаюсь. I справдi, через кiлька секунд мої ноги торкнулись основи сфери.

Екран погас..."

8

- Кiр, ми зараз загинемо, - прошепотiв штурман. - Ти повинен спробувати.

- Я не можу ризикувати вашим життям.

Тодi Микола швидко натиснув на один з численних клапанiв робота i, коли клапан вiдчинився, перервав тоненьку нитку запобiжника. Тепер Кiр мiг виконати будь-який наказ, навiть найбезглуздiший.

Штурман скочив на робота й закричав:

- Стрибай на той бiк!

Кiр блискавкою майнув у повiтрi i опустився на чорний грунт. Але одразу ж пiдскочив - грунт був розжарений. А попереду синiли заростi.

Перелетiвши кiлька метрiв, вони впали зверху на кущi.

Трохи опам'ятавшись, штурман скомандував:

- Вперед! Треба розшукати капiтана.

9

"...Я знову повиснув у центрi сфери. Знову її оболонка нiби розтанула. Нескiнченним потоком попливли по екрану конструкцiї.

Раптом серед потоку незнайомих речей помiтив великий плаский диск, що рiвномiрно обертався. Я мимоволi простяг до нього руку. I зразу ж рух припинився. Все, крiм диска, щезло. Диск перестав обертатися. В його бiчних торцях були отвори, схожi на ракетнi дюзи. Лiтальний апарат? Але хто зможе лiтати на диску, товщина якого не перевищує п'яти сантиметрiв?

I раптом мене пройняв здогад: килими!

Це вони - розумнi iстоти. Це вони полонили мене й помiстили в центрi сфери. А свiтлова сигналiзацiя килимiв - це, певно, їхня мова.