Запалили смолоскипа i, розкарякувато переставляючи тонкi ноги, хапаючись за поручнi, мовчки подалися вниз.

Цього разу i бiля чорної скриньки Тан i Ти виконали Танець Приручення, щоб задобрити Духа. Клавiшiв почав торкатися Ти. Вiн аж навшпиньки ставав, щоб поцiлити пальчиком посерединi клавiша. I от сталося те, чого вони так довго i безнадiйно чекали: Дух заговорив! Це був живий i тривожний голос:

- Небезпека ядерної катастрофи нависла над нашою планетою, як та чорна хмара над квiтучим садом. Якщо її не вiдвернути, - поб'є нiжний цвiт i дерева з корнем вирве. Загине сад нашої цивiлiзацiї, який ми плекали тисячолiттями... Схаменiться! Вгамуйте свого зажерливiсть! Тан i Ти попадали навколiшки i слухали, пороззявлявши беззубi роти. З круглого отвору з-пiд лискучої сiточки вилiтали й вилiтали слова, нiби невидимi птахи. Обидва Прихильники Духу майже нiчого не второпали, та все-таки вiдчули - мова про те, про що здогадувався старий Му. Катаклiзм. Катастрофа. Повсюдна руїна. То що, може, таки справдi отi на образах - їхнi предки?

- Загибель загрожує всiм! - гримiв голос. - А тi, що вцiлiють, будуть му-тан-ти...

Тан i Ти були такi приголомшенi, що не помiтили, як i смолоскип згас, незчулися, як замовкла коробка. Знеможенi, простяглися на пiдлозi бiля картин i поснули. їх не мiг розбудити каламутний свiтанок, що просочувався крiзь прозору стiну, анi човгання нiг чоловiкiв їхнього племенi,- цiлий гурт їх набився до зали. їх пробудив рiзкий, верескливий голос Ватага:

- Ось кому вони поклоняються! Огидним потворам, якi знищили все та й самi пропали! А де ж це лукавий Му? Сховався? Знайдемо! А цих - побиймо камiнням!

Вiн перший кинув камiнь, i хiтиновий панцир на животi Тана трiснув, як суха дошка. Камiння посипалось градом - Прихильники Духу не встигли й пiдвестися, як їхнi плескатi голови були розтрощенi. З особливим шаленством натовп накинувся на портрети - полотно дерли на шмаття i люто топталися по ньому кривими нiжками.