У кадрi, безперервно змiнюючись, проходили зображення рiзних закуткiв дирижабля. Лейтенант клацав перемикачем, пiдкручував ручки - i разом з тим керованi на вiдстанi телевiзiйнi передавачi обмацували кожен закапелок. Але на екранi не було видно жодної живої iстоти - тiльки машини, коридори, ажурнi конструкцiї.
Та ось на одному з кадрiв щось ворухнулось. Лейтенант сфокусував зображення точнiше, посилив збiльшення.
- Вiн! - сухо сказав майор.
Ще не можна було розрiзнити, хто це та що вiн робить. Невiдомий вовтузився перед замкненими дверцятами, орудуючи якимсь iнструментом.
Полковник натиснув на кнопку, притяг до себе висувний мiкрофон, сказав неголосно:
- Команда, увага!.. На кораблi - стороннiй!.. П'ятий вiдсiк, шостий горизонт!..
Здавалось, невiдомий почув цi слова. Вiн закляк на мiсцi, потiм рвучко метнувся вбiк, зник з поля зору.
?
А Коля Рибаков справдi почув: мабуть, десь недалеко був один з динамiкiв бортової системи зв'язку. Хлопець не пiдозрював, що буквально всi примiщення в дирижаблi обладнано автоматичними телепередавачами.
Куди поткнутися? Де заховатись? Шлях на нижчi поверхи вiдрiзано: звiдти вже лунає гупання численних нiг. Отже, тiльки вгору й вгору.
Скiльки тривала оця шалена гонитва, якими тунелями, переходами, сходами бiг Коля Рибаков - вiй не запам'ятав. Все тiснiше замикалося навколо нього кiльце переслiдувачiв, все менше лишалося в хлопця сили.
В одному з темних закапелкiв вiн зупинився на хвильку, висмикнув з-за пазухи карту, зiжмакав її, запхнув у щiлину мiж гвинтовими сходами й побiг ними. Зупинився, знеможений: тiкати далi не було куди - над головою тiльки люк з великими закрутками. Коля смикнув за одну, потiм за другу. Кришка люка повiльно пiднялась, у отвiр ринуло холодне повiтря, засвистiв у вухах вiтер.