Академiк провiв рукою над розкладеними знiмками, сказав неголосно:

- Ось що чекає Японiю завтра на свiтанку, якщо ми не зiрвемо бомбу в критичнiй точцi сьогоднi, о сьомiй п'ятнадцять... - старий зняв з руки годинник, поклав перед Колего. - Знай, це буде перша спроба людини керувати погодою.

На годиннику - 5.32. Болiсно наморщивши лоба, пiдлiток стежить очима за пульсуючим рухом секундної стрiлки i розпачливо зважує, що вiн має робити. Вiн хоче вiрити, що все, сказане старим, - правда, але з думки не сходить i англiйська книжка з атомним вибухом на обкладинцi, i пiдслуханi уривки розмови про "провокацiю". А що, коли його просто обдурюють, щоб виманити карту?

- Ну, скажи, - терпляче доводить старий. - Коли б йшлося про воєнну провокацiю, то чи не все одно, де зiрвати бомбу?

- Атомнi вибухи забороненi! - Коля раптом згадав про це i пiдхопився. Атомнi вибухи забороненi, щоб не отруювати атмосферу! Навiщо ви мене обдурюєте? Навiщо?

Академiк i полковник перезирнулися. Полковник моргнув, похитав головою: хороший хлопчисько! Усмiхнувся й старий.

- Хлопчику любий, ми це дуже добре знаємо. Наша бомба - з антиречовини. Радiоактивної хмари не буде.

Коля сiв, обхопив голову руками. Вiдчинилися дверi, до рубки зайшов лейтенант.

- Товаришу полковник, базу викликано. Бiля апарата - Вася Лисичкiн.

Почувши це прiзвище, Коля стрепенувся, здивовано глянув на академiка, потiм на полковника. Той пiдiйшов до нього, простягнув руку:

- Молодець, хлопче! Хоч i завдав ти нам клопоту, але - будь такий завжди! А тепер iди та побалакай з своїм Васею.

Коля пiдхопився з мiсця. Помчав до дверей.

I ось вiн уже стоїть перед радiостанцiєю в апаратнiй дирижабля i слухає голос приятеля: