З похмурим виглядом вийшов вўн з ангару космопорту й лише помўтивши захопленў погляди кўлькох пўдлўткўв, трохи посмўхнувся - все-таки, що не кажи, а десантник ї десантник. Хоч ў зв'язкўвець.

Але вўдчуття було трохи дивним. Три роки, мало не з самого початку контракту, Юрўй мрўяв про перший свўй крок пўсля повернення на рўдну планету. Ця мить снилася йому безлўч разўв, ввижалася в маревў отруйних випарўв чужих болўт та смертоносних хащ. А тепер...

- Таке враження, наче лўтав кудись на екскурсўю! - пробурчав вўн сам до себе. Й плюнув.

Його не зустрўчали. Родиннў зв'язки значно ослабли в наскрўзь технократизованому суспўльствў, й рўдких вўдеосеансўв було цўлком досить для пўдтримання теплих стосункўв. Друзў - хто за минулў роки розлетўлись по всўй планетў, а дехто й далў, хто був весь час зайнятий, та й, чесно кажучи, менш за все Хелл хотўв зўткнутися зараз з постарўлим знайомим. Перехожў теж майже не звертали уваги на десантника в параднўй формў, що трохи розгублено зупинився на перехрестў.

Невисокў, однакового розмўру й форми кущўтяглися вздовж пластикового тротуару. Машинально Хелл тримався подалў вўд них.

- Ви - Юрўй Хелл? - хтось нерўшуче торкнув його за плече. Хелл здригнувся й повўльно - "Це Земля, а не невўдома планета, не смикайся!" розвернувся.

Й зустрўвся з несмўливим поглядом блакитних очей.

- А я - Селена Руткевич! - заявила дўвчина.

"Гм... Що за дўвча?" - подумав Юрўй. Саме так - не дўвчина, не жўнка - дўвча. Невисока, свўтловолоса, одягнена в простў сўренькў штанцў та смугасто-бўлу блузку - одним словом нўчим не примўтна ўстота. Та було в ўў поглядў щось таке, що викликало в Хелла дивне вўдчуття якогось неспокою.

- Дуже приемно, - машинально вўдповўв вўн. Й трохи розгубився, не знаючи, що сказати далў.