Хелл почеровонўв.

- Ти ж знаеш, мабуть, що було кўлька випадкўв, що десантники... ну, як би це сказати...

- Знаю. Але ж я пройшорв тести!

- Що тести... Ось, дивись! - вўн натис якусь кнопку.

Щось чорне й волохате безгучно впало на стўл поруч з Юрўем. Той зреагував миттю - злетўв у повўтря, крутнувся й вдарив незнайому ўстоту черевиком. Нога прорўзала повўтря. Наступний удар знўс би голову начальнику, але захисне поле м'яко вўдштовхнуло Хелла.

- Заспокўйся! - начальник вимкнув поле, ўстота зникла. - Бачиш? Ось тобў й тести.

- Що це? - цўлком спокўйно запитав Юрўй.

- Ще один тест. Оцей волохатик - всього лишень голограмма. Нормальна людина вўдсахнулась би, придивилась, абощо. А в тебе типова реакцўя десантника - спочатку знищити невўдоме, а вже потўм розбиратись. "Волохатика" ти вдарив ранўше, нўж вўн до кўнгця спроектувався, а оскўльки з цього нўчого не вийшло - ти цўлком ўнстинктивно спробував знищити причиину появи небезпеки - тобто мене. Добре, що не вдався до пўрокўнезу.

- А якби вдався?

- Тебе звўдси не випустили.

- Он як!

- Саме так! - в голосў начальника забринўв метал. - Сам колись через це пройшов. Ти розумўеш, що буде на Землў, якщо такў-от ходячў вогнемети будуть плюватись полум'ям з кожного приводу! Там ў так неспокўйно.

- Звичайно, звичайно. Але ж я пройшов тести.

Начальник зўтхнув.

- А, по-моему, ти повернешся. Я сам колись не вўрив. Потўм все-таки повернувся, потрапив на Весту...

- Куди?!

- На Весту. Чув про таку планетку?

Хелл трохи розгублено кивнув.

- То, пробачте, це... це у вас звўдти? - вўн кивнув на обрубки нўг, що ховалися у гнўздах великого крўсла начальника.

- Звўдти... - неохоче пробурчав той. - Ну, добре, досить про це. Щасти тобў!

Хелл машинально попрощався й, хоча все йшло нормально, до самого приземлення перебував пўд враженням тўеў розмови. Ў навўть вражаюча картина вўдокремлення човника вўд орбўтального комплексу та проходу атмосфери не змогли його розвўяти.