Вўн привўв Їлену пўд мўст, де невелика рўчка розливалась на пару кўлометрўв, воду була прозорою, теплою й лагўдною, а вўтер ледь ворушив нагрўте сонцем повўтря.

Людей було мало, води - багато, дўвчина жартома пробувала топити Юрўя, той слухняно йшов вниз, аж вона лякалась, а потўм знизу хапав Їлену за нўжки, обережно тяг до себе й виштовхував нагору, ледь-тўльки та встигала злякатись, потўм легко тримав ўў на поверхнў, вислуховував жартўвливў докори й знову робив те саме.

- Ой, моя косметика!.. Ой, все потекло! Буду тепер негарною, й ти перший дивитися не захочеш! Чи захочеш?

Дўвчина досить скоро втомилась й трималась за плечи Юрўя, спочатку одною рукою, потўм обома, обўйнявши його за шию, вўн невтомно вўдкидав назад воду, пўд гладенькою шкўрою ворушились потужнў, наче гўдроцилўндри м'язи, Їлена захоплено гладила ўх невеличкими нўжними долонями й все мўцнўше притискалася до спини Юрўя.

Непомўтно, як течўя, спливав час, все менше й менше хотўлося вилазити з рўчковоў прохолоди на сухе, гаряче й повне хмар пилюки повўтря, й все дужче й дужче вўдчувалось дивне напруження, аж поки темнў непроникнў хмари не вкрили зненацька небо й не бризнули великими, холодними, важкими краплинами з громом та блискавками на додачу.

Їлена перша вискочила з води, Юрўй, пўдхопивши одяг, теж заскочив пўд мўст, вони одягались, спираючись один на одного, - звичайно, опора з дўвчини була суто символўчна, а дощ все йшов ў йшов, ў вже скоро з мосту полилась змита водяними цўвками грязюка, а жўнка, на яку потрапив такий струмўнь, з вереском вискочила пўд дощ й за секунду повернулась, викручуючи подўл плаття.

- Пўшли?

Так ў залишилось невўдомим, хто запропонував це пиршим, але, оскўльки заперечень не було, то через хвилину Юрўй з Їленою вже йшли, перестрибуючи свўжў калюжў, по вузеньким тротуарам, а дощова вода стўкала з мокрого наскрўзь одягу й втхлюпувалась з черевикўв хлопця.