Дўвчина йшла босою, перед особливо велкими калюжами Юрўй легко пўдкидав ўў на руки й "забував" вўдпустити, коли калюжа лишалась позаду, а Їлена, щасливо посмўхаючись, навўть не намагалась пручатися, а тўльки воркувала, приплющуючи очў:

- Ой, постав, тобў ж, мабуть важко!..

Вони повернулись до гуртожитку, Сергўй довго посмўявшись з вигляду "парочки мокрих курок", залишив ўм кўмнату й десь пўшов, дўвчина трохи змерзла й куталась в свою благеньку кофтину, а дощ все лив та лив, перетворюючи свўт за вўкном на безформну сўру порожнечу.

- Брр, холодно! - ўз смўхом сказала Їлена.

- Бо мокро! - вўдгукнувся Юрўй. - Знўмай одяг, застудишся.

Трохи повагавшись, дўвчина скинула блузку й штанцў, залишившись у самому купальнику. Юрўй теж роздягся, натягнув поперек кўмнати якийсь мотузок, розвўшав на ньому й стўльцях мокрий одяг й увўмкнув телевўзор.

Стўльцў виявились зайнятими, вўн впав на лўжко. Їлена тремтўла, роздивляючись, де б його присўсти.

- Йди до мене, - мовив Юрўй. - Тут теплўше.

Дўвчина лягла поруч, поклавши голову на його плече.

На екранў комўсар Каттанў чинив круту розправу над верхўвкою мафўў, з-за вўкна долинав монотонний шурхўт дощу, дўвчина скоро зўгрўлась, але тремтўти не перестала, лише дрож ўў став дещо ўншим, дихання - частим й трохи уривчастим, а пальцў нервово стукали по руцў Юрўю.

Бравий комўсар тим часом перестрўляв всўх своўх ворогўв, телевўзор сам собою притишив звук й тепер стиха бубонўв щось про зовнўшню полўтику.

- Ти здаеться, казав що колись пробував писати фантастичнў оповўдання? - неголосно сказала дўвчина. - То, може, трохи розкажеш?

- Ти теж любиш фантастику? - посмўхнувся Юрўй. - Ну добре. Хоча...

Вўн замислився, потўм зўтхнув.