— Хто ви? — промимрив незнайомець. — Чому на вас така одежа? Нащо вам оці списи?

— Ні, не схожий він на божевільного, — зауважив Хельгі. — Він просто переляканий і розгублений. Не інакше, як з ним щось скоїлось.

— На ньому прокляття богів, не хочу я стояти поряд з ним! — заверещав Сігурд і кинувся тікати.

— Вернися! — крикнув я. — Стій, а то я провалю твою вошиву голову!

Сігурд зупинився. Він не мав рідні, яка б могла помститися за нього, але до нас не підійшов. Тим часом незнайомець угамувався настільки, що в усякому разі міг членороздільно говорити.

— Це була воднева бомба, так? — спитав він. — Хіба почалася війна?

Він і потім часто повторював слова «воднева бомба», от я й запам’ятав, хоч і не відаю, що вони означають. Здається, щось на кшталт грецького вогню. А щодо війни, то я не втямив, про яку війну він торочив.

— Вчора увечері схопилась велика буря, — почав було я. — Ти кажеш, що чув гуркіт. Можливо, Тор

— Куди це сюди? — спитав він.

Тепер, коли перший переляк минув, голос його був упевненіший, ніж раніше.

— Я тобі вже казав. Це Хілстед в Ісландії.

— Але я й був у Ісландії, — пробубонів він. — У Рейк’явіку… Що скоїлося? Напевне, все знищено водневою бомбою, поки я був непритомний.

— Нічого не знищено, — заперечив я.

— А може, він каже про пожежу в Олафсвіку, що сталася місяць тому? — припустив Хельгі.

— Ні, ні! — Він затулив лице руками, але за хвилину знову глянув на нас і мовив: — Послухайте. Я Джеральд Робертс, сержант військової бази Сполучених Штатів у Ісландії. Я був у Рейк’явіку тієї миті, коли в мене вдарила блискавиця чи щось інше. Опинившись раптом на березі моря, я перелякався й побіг. Ось і все. А тепер скажіть мені, як дістатись назад до бази.

Я майже дослівно передаю тобі, жрече, все, що він сказав. Ми, звичайно, не зрозуміли й половини його слів, а тому попросили повторити їх кілька разів і пояснити, що вони означають.