Але навіть тоді ми тільки втямили, що він з якоїсь країни, яка зветься Сполучені Штати Америки, що знаходиться ця країна, за його свідченням, на захід від Гренландії і що він разом з іншими своїми земляками прибув у Ісландію, щоб захищати наш народ од ворогів. Він не бреше, думав я, а швидше просто помиляється або все це йому приверзлося. Грім ладен був укокошкати його на місці за те, що він сприймає нас за дурнів, ладних повірити його нісенітницям, але я бачив: незнайомець каже те, що думає.

Коли йому пощастило втокмачити нам усе це, він майже зовсім оговтався.

— Послухайте, — почав він тоном надто тверезим для людини, що втратила глузд, — давайте спробуємо дійти істини разом. Хіба ви не чули про війну? Нічого такого, що б… Гаразд, слухайте. Люди моєї країни вперше прибули в Ісландію, щоб боронити її від німців. Ви знаєте, коли це було?

Хельгі похитав головою.

— Я знаю, що такого ніколи не було, — відповів він. — А хто ці німці? Якщо тільки не старі чародії…

— Він каже про ірландських ченців, — пояснив я. — Тут жило кілька ченців, але, коли прийшли норвежці, їх прогнали. Це було… гм… років сто з чимось тому. Твій народ допомагав цим ченцям?

— Та я про них і знати не знаю! — вигукнув він і якось дивно схлипнув. — Ви… Хіба ви, ісландці, прийшли не з Норвегії?

— Угу, років сто тому, — терпляче й наполегливо втокмачував я йому. — А після того король Гаральд Світловолосий скорив усі норвезькі землі…

— Сто років тому! — прошепотів він, і я побачив, як лице його зблідло. — То який зараз рік?

Ми вирячились на нього, вражені.

— Другий рік по великих ловах на лосося, — пробував я напоумити його.

— Який рік від Різдва Христового, питаю я? — прохрипів він, з благанням дивлячись на нас.

— А, виходить, ти християнин? Гм… Ану дай подумати… Якось в Англії мені випало тримати бесіду з епіскопом. Ми за нього взяли викуп, а потім відпустили… Так от, він сказав… Чекай-но… Він начебто сказав, що ваш Христос жив тисячу років тому. Чи, можливо, трохи менше.