- Як? Ми її з мiсця не зрушимо! - скептично озвався Боря.

- Попросимо хлопцiв. Щось придумаємо.

- А пальне? Де ти вiзьмеш стiльки пального?

- Не знаю! Чого ти причепився? Може, гасу купимо. Ти ж читав - навiть справжнi ракети гасом рухаються... Це ще треба добре обдумать! Зате пiсля польоту - знаєте, як нам заздрити будуть у школi...

Сумнiвiв було багато, але нi Боря, нi Надiйка не заперечували своєму вожаку. Адже завтра - перша спроба, їх перший крок до хвилюючого, таємничого неба...

Запуск

На другий день Андрiйко i Боря примчали до ями ще на свiтанку. Вони витягли ракету з печери, просушили пальне, пiдготували рiзнi припаси.

Над горбами зiйшло сонце, в березовому лiсi заспiвали птахи, сине небо було безжурним, лагiдним. Андрiйко виглянув iз ями, прислухався.

- Нiде нiкого. Скоро прийде Надiйка, i тодi почнемо...

Справдi, незабаром на стежинi, що вела вiд лiсу, з'явилася захекана дiвчинка. Вона тримала в руках велику торбу, в якiй щось несамовито кидалося i завивало. Це був їхнiй "космонавт", кiт Рябуша, улюбленець Надiйчиної баби.

- Що - не хотiв? - поцiкавився Боря, торкаючись пальцем до торби.

- Всю дорогу мучив мене, -пожалiлася Надiйка. - Ледве донесла.

- Несвiдомий, - махнув рукою Андрiйко. - Вiдкрий торбу, хай подихає...

Дiвчинка розв'язала зашморг, з отвору з'явилася голова великого рябого кота. Вiн вдихнув повiтря i жалiбно нявкнув.

- Мовчи, дурню, - докiрливо озвався Андрiйко. - На ракетi полетиш. Не кожному така честь випадає...

Але кiт явно не згоджувався iз доказами Андрiйка. Вiн не змовкав нi на хвилину, то жалiбно нявкаючи, то погрозливо завиваючи.

Андрiйко махнув рукою - нiчого, мовляв, не вдiєш! - I наказав:

- Неси в яму. Пора запускать!

Вони спустилися в яму. Андрiйко поставив ракету на нiжки-дюзи, вiдкрив дверцята каюти.

- Надiйко, клади кота в ракету...

Дiвчинка всунула голову "космонавта" в отвiр, але кiт, ошаленiвши вiд страху, вперся лапами у стiнки, не бажаючи брати участi в сумнiвному експериментi.