- Що ж робити? - жалiбно крикнула Надiйка. - Вiн дряпається навiть крiзь торбу!

- Притисни лапи!

- Кусається!

- Сунь голову в каюту. Ось так. Тепер переднi лапи! Бач! А тепер заднi самi пiдуть! Готово!..

Андрiйко швиденько зачинив дверцята, накинув гачок. Рябий кiт бiснувався в самоварi, репетуючи, нiби сто котiв у березнi. Ракета повалилася набiк. Андрiйко нiяк не мiг поставити її рiвно. Надiйна прихилила обличчя до iлюмiнатора, нiжно примовляла:

- Рябчик... Рябушенька... ну, заспокойся... ну, будь розумненьким... я тобi ковбаски дам... Ми ж тобi хочемо як краще!..

Рябушка трохи вгамувався. Вiн сидiв уже смирно, тихо нявкаючи i насторожено чекаючи, що ж з ним зроблять напасники.

- Перевернiть ракету дюзами вгору, - прошепотiв Андрiйко.

Боря i Надiйка виконали наказ. Андрiйко всипав у букси по двi жменi пального, потiм укинув туди по жаринi з вогнища, розведеного заздалегiдь. Пальне затлiлося, Андрiйко схопив чопки i заплiшив ними "дюзи".

- Тепер поставте сторч! - приглушено крикнув вiн.

Помiчники дрижачими руками опустили ракету на землю.

- Тiкай!

Усi кинулися геть iз ями i сховалися за бузиною, припавши до трави. Андрiйко, вхопивши зубами бадилину папоротi, нервово жував її. Чи вийде що-небудь з їх плану? Чи полетить?

Боря, що лежав поряд, шморгнув носом, розтер пилюку на щоцi.

- Не вибухне, - розчаровано озвався вiн.

- А от i вибухне! - огризнулася Надiйка. - Ти завжди панiкуєш...

Кiт, почувши голоси, знову жалiбно занявчав.

- Тихо, - урвав суперечку Андрiйко. - Бачите, димить...

Справдi, над ямою звивався сизий дим. Спливали тягучi секунди. I ось...

...почулися лункi вибухи. Над ямою з'явилася бiла хмарка, майнуло щось блискуче. Над кущами захурчало, пролунав божевiльний голос кота.