- Чесне слово, - поклявся чоловiк. - Ось подружимось - я вам розповiм багато цiкавого...

- А як вас звати? - вихопилося в дiвчинки.

- Юрiєм Сергiйовичем...

Iз кущiв покликали. Юрiй Сергiйович залишив "ракету" друзям i, привiтно махнувши на прощання, пiшов. Андрiйко подивився йому вслiд, таємниче прошепотiв:

- Тут щось криється, вiрте менi. Ось побачите, в цiй долинi почнуться дiла!..

- Якi дiла, Андрiйку?

- Великi. А точнiше - дiзнаємося потiм...

Суперечка

Експерименти з ракетами довелося залишити. В долинi, як i передбачав Андрiйко, почалися великi "дiла".

Вiд сусiдньої залiзницi провели вiтку, по нiй безперервно йшли ешелони з механiзмами, апаратами та будiвельними матерiалами. Долину оточили парканом. Там почалось якесь будiвництво.

До паркану нiкого не допускали охоронцi. Скрiзь були вивiшенi таблички: "Заборонена зона!" Але юним винахiдникам вiд цього стало ще цiкавiше, тим бiльше, що з долини лунали сильнi вибухи, гучнiшi вiд грому. Одного разу друзi пробралися до паркану i видряпалися вгору. Поглянувши у долину, вони завмерли.

По той бiк долини пiвколом розташувались якiсь будинки, а в центрi велетенського забетонованого майдану височiли ажурнi вишки. Бiля них дiти помiтили три гiгантськi апарати, схожi на цiвки, поставленi сторч.

- Ракети! - прошепотiв Андрiйко. - Щоб я вмер, ракети! Тiльки не такi собi, а справжнi, космiчнi. Погляньте, вони з трьох ступенiв... Пам'ятаєте, ми бачили в журналi?..

- Пам'ятаю, - видихнула Надiйка.

Вони довго мовчали, прикипiвши до паркану, не в силi одвести погляд вiд чаруючого видовища. Мрiя, фантазiя, буйна уява дитячої свiдомостi, прочитане в книгах - все стало реальнiстю, ясно i зримо стояло перед ними.

- Пропала наша яма, - озвався Боря.

- Що яма! - сердито вiдповiв Андрiйко. - Та за такi ракети можна тисячi ям оддать. От якби пробратися туди!

- Не пустять, - зiтхнула Надiйка.