Над долиною впав синiй серпанок. Вечорiло. Мiж деревами поповзли тiнi. Краєвид ставав казковим, таємничим. У будинках, на тому боцi паркану загоралися вогнi.

Десь недалеко почулися голоси. Дiтей помiтили охоронцi. Молодий високий хлопець, iз гвинтiвкою на плечi, докiрливо крикнув:

- Ай-я-яй! Пробралися-таки? Хiба читати не вмiєте? Там же ясно написано, що заборонена зона!..

- Так цiкаво! - заперечив Андрiйко, не злiзаючи з паркану.

- Мало чого цiкавого! Ану марш звiдси!

- I не страшно! - заявила Надiйна...

До охоронця наближався високий чоловiк. Вiн побачив дiтей, весело гукнув:

- А, давнi знайомi! Уже пробралися?

Це був Юрiй Сергiйович. Дiти дружно привiталися з ним. Андрiйко сказав:

- Ми прийшли поглянути на свою долину...

- На вашу долину? - здивувався Юрiй Сергiйович. - Ах так, я розумiю! Правда, правда, ви тут були першими. Ну що ж, раз таке дiло, доведеться платити вам вiдступного... Iдiть за мною, почуєте дещо цiкаве...

- Куди йти? - недовiрливо запитав Андрiйко.

- Побачиш, - таємниче усмiхнувся вчений. Звертаючись до здивованого охоронця, вiн додав: - Це мої друзi, пропустiть.

Дiти, враженi приємною несподiванкою, пiшли за Юрiєм Сергiйовичем. Минули широкi ворота. По бетонованих плитах широченної площi йшли, затамувавши подих, - здавалося, що вони потрапили в казковий свiт. Не вiрилося, що все це iснує насправдi: космодром, вишки, ракети... i вчений, що просто i дружньо звертається до них:

- Бачите, яка везуча ваша долина! Ви тут почали запускати ракети, а ми продовжимо вашу справу. Можна сказати, що ви тут пiонери, а ми лише послiдовники...

Андрiйко поглядав на Юрiя Сергiйовича, сумнiвався: невже не смiється?

Нi, вчений говорить цiлком серйозно, лише десь у глибинi його очей мерехтять веселi iскорки.

- Бачите велику ракету? Оту, що посерединi? - запитав Юрiй Сергiйович. - Незабаром вона полетить на Марс.