- На Марс? - дружно ахнули дiти.

- От здорово! - додав Андрiйко. - А коли?

- Через два днi. А сьогоднi тут зiбралися вченi, конструктори, космонавти. Буде цiкава розмова... вiрнiше, не розмова, а дискусiя на тему: "Чи є життя на Марсi?"

- О! - здивувалася Надiйка. - А для чого ж сперечатися? Адже ракета полетить через два днi? То й можна буде точно узнати, чи є там життя...

Юрiй Сергiйович хитро зиркнув на дiтей:

- Суперечка завжди потрiбна. Вона гострить розум, як точило нiж. У суперечцi виясняється зрiлiсть людської думки. Зрозумiло?..

- Угу, - непевно вiдповiла Надiйна.

Вони минули вишки, бiля яких стояли височеннi ракети. Темрява вже котилася по виднокраю, але верхiвки апаратiв ще золотилися останнiми вiдблисками сонця. Бiля будинкiв, на широкому щитi, червоною фарбою вiд руки було виведено:

"ТОВАРИСЬКА ДИСКУСIЯ ПРО ЖИТТЯ НА МАРСI

Запрошуються всi!"

Юрiй Сергiйович провiв дiтей по вузькому коридору, вiдчинив дверi до просторого примiщення. Там стояв гомiн, лунав смiх. Якийсь тонкий сухий вчений, у величезних окулярах, стояв на пiдвищеннi i, пiднявши довгий палець угору, переконливо говорив:

- Отже, я ще раз пiдкреслюю свою думку: життя на Марсi нема взагалi. Ця планета пуста i мертва, вона покрита пiсками та вулканiчним попелом. Канали, оази - всi явища, якi використовуються як доказ iснування життя на Марсi, це вигадка ентузiастiв. Вони, я категорично стверджую це, бажають бачити на сусiднiй планетi життя, - отже, вони й бачать те, що бажають...

- Ви хочете сказати, що зони обманюють громадську думку i науку? вигукнув бiлочубий хлопець у вишитiй сорочцi.

- Хто це? - пошепки запитав Андрiйко, примощуючись на лавi рядом з Юрiєм Сергiйовичем.

- Той, що виступає, - професор, - нишком вiдповiв учений. - Спецiалiст по метеоритах. А юнак - це космонавт. Вiн полетить на Марс пiсля того, як перша ракета iз автоматами благополучно досягне планети.