Сестричка побігла до дверей, але на півдорозі наступила на Сергійків олівець, підсковзнулася, впала і розбила носа. Дім сповнився відчайдушним криком. Потім Людмилу з холодним компресом на носі вклали на канапі. Заспокоївшись, вона за кілька хвилин уже стала запевняти, що крізь сльози бачить батькову ракету на Місяці і якихось звірів. Сергійко миттю забажав побачити все те, і бабуся мусила вкласти його поряд з Людмилою. Але ніякої ракети, тим більше звірів, не було видно…

— Потрібні справжні сльози, — посміхнулася бабуся. — Тоді побачиш.

І Сергійко поклав на підлозі олівця, розігнався, підсковзнувся і набив велику гулю на лобі. Плачу було багато, але крізь сльози він тоді справді побачив (бабуся, ледве стримуючись від сміху, накрила йому очі хустиною) дивні кольорові ліси і якихось незвичних звірів.

…Піймавши себе на усмішці, Сергій злякано відриває погляд від кольорової хустини. Заплющує очі і прислухається. Може, в царстві звуків він вловить щось таке, що захопило б і відвернуло його увагу? Може… Ні, ще нічого немає. А спогади тривають.

…Професор головної обсерваторії Землі Микола Іванович Добробас, стежачи за космосом, приймає сигнали розумних істот. Невдовзі у напрямі зірки Рігель, звідки надійшли сигнали, вирушає перший земний плазмоліт “НБК-3”, керований рідним дідом Сергія — Юрієм Чуєвим.

Півроку нема звісток від астронавтів. Та ось на Землю з глибин космосу приходить невеличкий плазмоліт-розвідник, посланець діда Юрія. На ньому знаходять магнітофонну плівку зі звуковим листом Чуєва. Сергій і досі пам’ятає цей лист. Слово в слово…

“Дорогі земляни! Товариші! Звертається до вас капітан плазмольота “НБК-3” Юрій Чуєв. 10 червня 19… року за земним календарем наш плазмоліт у складі дев’яти чоловік команди першим в історії людства вийшов у міжзоряний політ. Першу зупинку ми зробили на Марсі. Потім наш космічний корабель згідно з планом Академії Наук взяв курс у напрямі зірки Рігель, звідки радянським астрономом Добробасом були прийняті радіосигнали розумних істот.