- Це ти, Одновушку Мокрий Нiс? - спитав Iмпровiзатор, не обертаючись. - Виспався, розбишако?
З-за вiдрогiв Похмурих гiр вже пролилися першi струмочки зорi. На якусь мить вiн нараз вiдчув чи то напад досади, чи то доторк нудьги. Те саме безсоння, що зганяє нi свiт нi зоря зi зручного ложа, той самий рудий одновухий пес, швидше навiть вовк - тварина загалом лагiдна, однак у своїй зграї чомусь не вживається.
"Чи не засумував ти, старче? - спитав себе Кiм. - Може, тобi набрид цей Рай, га? Може, тебе потягло до людей? У товкотнечу, бiганину, коли лiкоть - у бiк, коли в потилицю одне одному дихають. Бо звiдки ж безсоння та суєта думок? Чому це найдорожче - плоть вiд плотi твоєї - стає осоружним i чужим? Та нi. Ти просто зледащiв. Ти забув, що i Рай потрiбно вдосконалювати. Тобi час нарештi зайнятися дiлом".
Iмпровiзатор згадав сьогоднiшню нiч i заплющив очi, насолоджуючись уривками видiнь-спогадiв, таких яскравих, немовби все повторювалося знову i навiч, а не в пам'ятi.
...Вiн дмухнув на "соняшник" - здоровенну жовту квiтку, яку створив спецiально для освiтлення, - i живий нiчник погас.
- Чому ти тремтиш? Тобi холодно? Не треба так багато купатися перед сном.
- Нi, Кiмчику. Менi добре... з тобою. Тiльки менi трошечки страшно. Скоро, мабуть, прийдуть вiтри. Я вiдчуваю їхнiй прихiд.
- Дурненька, чим вони нам завадять?
- Я не боюся вiтру. Але вiн приходить, коли наближається Зiрка. Вона стає тодi величезною, кошлатою... Вона може впасти на наш дiм. Ти сам якось казав.
- Спи, моя Втiхо, спи. До лiта ще далеко, та щоб тебе заспокоїти... Я завтра ж пiду до пустища. Там мої очi й вуха, якi стережуть нашу Зiрку. Все буде добре.
- Ох, Кiм. Ти обiцяєш i щоразу забуваєш пiти. Вiтер уже близько.
- Нi, нi, нерозуменятко ти моє. Це просто я дихаю.
- Кiм! Любий Кiм...
Великий Iмпровiзатор вiдiгнав вiд себе нiчнi нашiптування й поглянув на дiм. Дружина усе ще спала. Вiн уявив собi, як вона спить: на лiвому боцi, колiна зiгнутi, подих такий тихий, нiби Втiха зачаїлася i до чогось прислухається. Згадав її всю, жадану й прекрасно-безсоромну (господи, природi сором невiдомий), i подумав, що таке, певно, вiдчув лише вiн - любов у трьох iпостасях. Чоловiка, батька - усе це знайоме, цього скiльки завгодно, а от творця...