- Не буду, - сумно погодився Генрiх. - Але все одно це егоїстично - двiстi сорок рокiв знати лише обов'язок i раптом... Iмпровiзаторiв багато, є професiонали незгiрш за тебе. Проте Великим нарекли лише одного. Як ти гадаєш - чому?

- Але я виснажений! - Кiм розсердився не на жарт. - Я зiпсував цiлу планету. Подумати лишень - не врахував один вид, комашину, а вся еволюцiйна побудова розсипалася, зiйшла нанiвець. Ти знаєш, що я пiсля Дзiнтри спати не можу? Увесь час гадаю: як я мiг зробити такий жахливий промах? Як?! Тепер там доведеться все переробляти. Заново! I це - пiсля Великого... - вiн спробував розсмiятися, але в нього нiчого не вийшло.

- Нi, - похитав головою Генрiх. - Все це слова... Великим тебе нарекли не за вiрнiсть обов'язку. Ти став символом нашої професiї... Але чому ти тiкаєш у кущi пiсля першої ж невдачi - цього не зрозумiє нiхто. Ми не боги, кожен iз нас має право на помилку. Тiльки гордощi... Тiльки непомiрна гординя нашiптує тобi, що краще одiйти вiд справ, сховатися.

- Я втомився, - знiчено пробурмотiв Кiм. - Я беру собi найменше позбавлений життя невеличкий свiт, який, до речi, будь-коли може бути спалений плазменим викидом свiтила. Я перетворю його на Рай i, нарештi, вiдпочину.

Генрiх одвернувся.

- Менi шкода тебе, друже, - мовив вiн на прощання. - Ти втомився - отже, ти помер. А твоє "до речi" - лише бравада. Ти хочеш, щоб цей свiт залежав вiд тебе? Менi шкода цього свiту.

Вiн давно не ходив до пустища, i лiсову стежину заполонила буйна рослиннiсть. Пiд ногами - пружний мох, раз у раз доводиться вiдхиляти вiд обличчя пухнасте листя. Кiм навiть погладив один листок - це теж був його шедевр: змодельована ним рослиннiсть за два роки наситила розрiджену атмосферу Раю живлющим киснем. На третьому роцi тут з'явилися птахи. А на п'ятому - в бiованнi завовтузилися шестеро цуценят - три пари. Одного з них вiн опiсля назвав Одновушко Мокрий Нiс.

Зiйшла Зiрка. Свiтило стояло над обрiєм низько, в каламутно-жовтiй iмлi. Навiть неозброєним оком було видно, як неспокiйно коливається його плазмене тiло. Кiм вiдчув, як його вколола тривога, i пришвидшив крок.