- Перший вихiд? - безпомилково визначила Лiн.

- Перший, - пiдтвердив Овсiй. - Тiльки як...

- В мене око натреноване, - пояснила дiвчина. - Ну що, не лячно просто неба?

- Цiкаво.

- Ще б пак! Рокiв двадцять тому мене бентежило, мабуть, те саме, що й тебе нинi.

"Чи знайомий з нею вихователь?" - подумав Овсiй.

- Вiтай вiд мого iменi Миколу Михайловича, - сказала Лiн, мовби вгадавши його думки. - Вiн виховав не одного капiтана.

- Я працюватиму на завантажуваннi кораблiв, - повiльно сказав Овсiй.

- Теж непогано, - усмiхнулася Лiн. - Ой, де це ти? - схопила вона Овсiя за плече. Дiвчина зiрвала жмут трави i стала витирати йому на спинi болото.

- Та от упав, - нiяково пробурмотiв Овсiй.

- Ну, звичайно! - вигукнула Лiн. - Як я зразу не здогадалась. Забула про власне дитинство. Скiльки разiв?

- Що? - не зрозумiв Овсiй.

- Скiльки разiв падав сьогоднi?

- Один.

- Тiльки один. Оце здорово! Я, пам'ятаю, мало не на кожнiм кроцi розквашувала собi носа.

Овсiй не знайшовся, що вiдповiсти. Йому не хотiлось балакати на такi конфузливi теми.

Оце то вантажник, що втрачає рiвновагу!

- Ну, ось i все, - сказала Лiн, кинувши до нiг жмуток трави. - Як назвав тебе вихователь?

- Овсiєм.

- Овсiєм, - повторила дiвчина. - Гарне iм'я. Рiдкiсне. I давнє.

Овсiєва скутiсть танула, мов бурулька на весняному сонцi. Йому здавалося, що вiн знайомий з Лiн, як i з вихователем, давно-давно.

Нахабний маленький кiбер пролетiв попiд самiсiньким Овсiєвим фотоелементом.

- Скажи, людино, - мовив Овсiй, - хто сконструював цей лiтальний механiзм?

- Ти про що? - здивовано клiпнула Лiн.

Овсiй показав на яскраву цятку.

- Та це ж бабка, звичайнiсiнька бабка, - дзвiнко розсмiялася Лiн. Хiба ти не вивчав зоологiї?

Овсiй пробурмотiв у вiдповiдь щось нерозбiрливе. Лiн, вирiсши в Зеленому, добре знала про схильнiсть роботiв зводити все до кiбернетики. Тому дiвчину не дуже здивувало, коли Овсiй простяг руку, обережно помацав її косу i непевно сказав: