- Дивно, - зауважує Антена, дивлячись у вiкно.

За вiкном спалахують i гаснуть жовтi вогнi автомобiльних фар. Крапка, тире, крапка.

- Дивно. Ми не бачилися стiльки рокiв... Статейка, яку ти читав, давно застарiла. Адже там були лише припущення! Розумiєш, рiк тому я вилiпив прогнозуючу машину.

?

Я досить добре уявляю труднощi, пов'язанi з машинним прогнозуванням. Скажи хтось iнший, що така машина вже iснує, я сприйняв би це як жарт. Але Антенi важко не вiрити.

Я йду просити чаю: у цiй холодильнiй фiрмi чай поза законом. Здається, дiвчата мають Антену за якогось видатного спортивного дiяча. Вони вмикають програвач, а в нас на столику з'являється гарячий чай i домашнє печиво.

Таке печиво я їв в Антени, коли в нього був день народження. Ми всiм класом подарували йому мiкроскоп. Не зовсiм новий (ми купували його в комiсiйному), але дуже показний, з трьома об'єктивами на турелi. Антена був надзвичайно задоволений мiкроскопом i весь час намагався пояснити нам, що розмiри приймачiв i контрольно-вимiрювальної апаратури мусять за iдеєю наближатися до нуля. Його нiхто не слухав, ми танцювали.

Напровеснi вiн почав збирати надзвичайно маленькi приймачi, ми їх називали мiкробними. Приймачi були не бiльшi вiд макових зерняток i ловили лише Москву. Коли їх клали в порожню сiрникову коробку i, вiдкривши, настроювали її на резонанс, звук ставав досить гучний.

Якось Антена принiс сiрникову коробку, наповнену мiлiмiкронними приймачами, i ми ухитрились їх розсипати. Всi кинулись розглядати, Антену штовхнули. Коли коробка упала, вiтер пiдхопив приймачi, вони вiдразу полетiли. Немов хтось дмухнув на кульбабу. Ми почали зачиняти вiкна. Першої митi ми навiть не змiркували, що приймачi працюють i звук стає чомусь гучнiший... Скандал був величезний.

- ...Прогнозування практично, як правило, розраховують на щасливу криву.