Володимир Мiхановський

Пастка

Що далi вiдходила стрiмка яхта од берега, то вищими ставали хвилi. Несподiваний порив вiтру так трусонув легке суденце, що Карранса iнстинктивно вчепився обома руками за бильця крiсла, намертво прикрiпленого до пiдлоги сфероїда. Вiтер, справжнiй морський вiтер, пругко штовхав в обличчя, забирався пiд розстебнутий комбiнезон, до самої води пригинав бiлий парус.

- Витримає? - Карранса вказав на парус, що тремтiв од напруги, i напiвобернувся до сусiда. Щоб пересилити гул розгойданого моря, йому доводилось кричати на все горло.

- Це релон - рiч надмiцна, - швидше прочитав з губ, нiж почув вiн вiдповiдь Стафо, першого штурмана "Ренати".

Нiс яхти то високо задирався над водою, то глибоко заривався в хвилю, пiдкидаючи догори бiлi буруни. Сонце вже висiло низько, i його променi ковзали по зелених хвилях пiвденного моря. До червоного сонця швидко летiла сiра пухнаста хмарка.

Яхта рiзко змiнила курс, i солонi бризки, справжнi морськi бризки, окропили обличчя Карранси. Вiн крутнув головою i навiть примружився вiд задоволення.

А в молочно-бiлiй далечi вже виростали строгi лiнiї пристанi, гордо пiднесенi вгору куполи...

Слiдом за iншими членами екiпажу Стафо i Карранса покинули сфероїд, де демонструвався сферофiльм, i йшли тепер досить вузьким коридором, освiтленим приємним зеленкуватим свiтлом.

- Непогано прогулялись, га? - хитро пiдморгнув Карранса.

- Чудово, - посмiхнувся Стафо, - але якби менше хитало на хвилях. Справжня тобi Бiскайська затока...

Втiм, Стафо добре знав, що бiлоснiжна яхта, борт якої вони щойно залишили, розтинала гостиннi води Чорного моря бiля Аю-Дагу, де знiмався сферофiльм, який вони щойно дивилися: на зйомках його був присутнiй капiтан "Ренати" Петро Брагiн. I вiн сам подав думку - щосуботи здiйснювати всiм екiпажем зорельота цi збудливi прогулянки на легкокрилiй яхтi.