- Ти куди тепер?

- У мене вахта, - зiтхнув Карранса. - Нудота.. Мене чекають шiсть годин мертвого штилю на екранi. Уже вiсiм мiсяцiв у нас жодної, навiть незначної пригоди!

- I ти невдоволений з цього?

- Та... ну, хоча б щось трапилось!

Розмовляючи, друзi дiйшли до масивних круглих дверей, що замикали коридор.

- Менi час, - мовив Карранса, вiдхиляючи коричневi дверi. - Щасливого чергування.

- Коли звiльнишся, теленькни менi по вiдеофону. Зустрiнемось i зiграємо в шахи.

- Прагнеш реваншу? - примружився Карранса.

- Звичайно!

- Добре, подзвоню.

Карранса зачинив дверцята лiфта i натиснув кнопку центральної рубки управлiння. Куляста кабiна смикнулась i безшумно помчала, нарощуючи швидкiсть. Крiзь прозору оболонку кабiни миготiли складнi сплетiння труб i хвилеводiв, схiдцевi майданчики. Кабiна то злiтала вертикально вгору, то ковзала по похилiй, то рухалась по дузi.

В головнiй рубцi все було як звичайно. Величезний екран, що займав майже всю передню стiну, сяяв рiвним блакитним свiтлом. На нього з усiх бокiв дивились чутливi очi фотоелементiв. Зображення з екрана передавалось до рiзних аналiзаторiв. Перш за все данi поступали до головного електронного мозку зорельота, а мозок, залежно вiд одержаної iнформацiї, вносив вiдповiднi корективи в ракетну траєкторiю. Одночасно працювала дублююча система, що контролювала висновки головного електронного мозку. Автопiлот вносив змiни в траєкторiю лише тодi, коли вирахуванi поправки в обох випадках збiгалися.

Карранса спершу зиркнув на iнфралокатор: опуклий градуйований екран його був зовсiм чистий - простiр попереду "Ренати" на сотнi тисяч кiлометрiв вiльний... На цьому гiгантському вiдрiзку шляху зорельоту нiщо не загрожувало, орбiту його не перетинало жодне небесне тiло.

Карранса зручнiше вмостився в крiслi перед головним пультом. Рiвномiрний басовитий гул автофiксатора навiвав легеньку дрiмоту.