Роб принiс попоїсти - вiн приготував обiд сам. Вiн не забув навiть червоного перцю до борщу!

Щоб не мати справи з манiпулятором, штурман попросив Роба погодувати його.

Штурмана дуже непокоїли ясна - вони розпухли i весь час кровоточили. Приловчившись, Стафо з допомогою манiпулятора нахилився до невеликого овального дзеркальця, вмонтованого в пульт. Так... Так... Треба попросити Роба, щоб принiс аптечку. А це що? Звiдки бiлi нитки? Звiдки вони могли взятись у шоломi? I як багато їх у волоссi! Першої митi Стафо просто не збагнув, що це не бiлi нитки, а сивина.

Електронна машина змовкла. Робот пiднiс Стафо вузеньку смужку паперу. Стафо вдивився й радiсно скрикнув: за вточненими розрахунками час гальмування "Ренати" мав складати бiля двадцяти п'яти дiб. Отже, через двадцять п'ять днiв "Рената" зупиниться, зависне, мов порошинка, в самому центрi невiдомого силового поля, що полонило її.

***

Останнiми днями Стафо безперервно вiдчував холод, його морозило, хоч вiн i вмикав термотканину. Вiн зовсiм знесилився i часто мимоволi засинав. Ось i зараз вiн поринув у не мерехтiння. Стрiмко наростаючи, воно запнуло для Стафо весь свiт. Вiн спробував крикнути, але губи й язик здерев'янiли й стали неслухняними. Голова запаморочилась, i Стафо вiдчув, що летить у бездонну прiрву.

***

"...Отже, через чотири днi "Рената" зупиниться. Але вже тепер сила тяжiння лише трохи перевищує земну. Якби не загальна кволiсть пiсля магнiтного шоку, я мiг би вiльно ходити по каютi. Пiсля того, як Роб перенiс мене сюди з поверхнi "Ренати", я кiлька днiв перебував на гранi мiж життям i смертю. Якщо я не доживу до "воскресiння" екiпажу, хай капiтан дiзнається про те, що вiдбувалось на борту "Ренати", з мого щоденника..." Стафо вiдклав ручку вбiк i задумався. Вiн з насолодою поворушив руками. Не треба користуватися манiпулятором. Зник той принизливий стан, коли почуваєш себе, як муха на липучцi. Стафо знову взявся за ручку.