- Але чому ви тут? - спитав Роб байдуже: роботу невластивi емоцiї. Адже ви, як i всi, мали зараз перебувати в бiованнi?

- Про це потiм, - нетерпляче вiдповiв Стафо, - а зараз принеси менi манiпулятор.

- Для умов з пiдвищеним тяжiнням?

- Авжеж.

Незабаром робот незграбно ввiйшов у штурманську рубку, тягнучи за собою дивну споруду; вiд неї навсiбiч стирчало багато важелiв i трубок. Вiн пiдсунув манiпулятор впритул до крiсла, в якому лежав безпорадний Стафо.

Нарештi Стафо мiг пересуватися! Його побите, ниюче тiло перебувало тепер усерединi складного механiзму, що ним вiн, Стафо, мiг командувати. Пiд руками - широка прямокутна планка, поспiль усiяна яскрiючими рiзнобарвними кнопками.

Отже, за дiло! Перш за все - в штурманську рубку. За командою Стафо манiпулятор витяг його праву руку в напрямi штурманського пульта. Ввiмкнув кругове спостереження. На екранi виникло вузьке струнке тiло "Репати". Ракету оточувала якась червоняста мерехтлива хмара. Хмара ворушилась i здавалася живою. Бiля бокових дюз - з них вихоплювалось довжелезне слiпуче полум'я - хмари не було: здавалося, вона боїться вогню. Зате всi iншi частини корабля, а особливо нiс, були щiльно вкутанi червоним туманом. Ледве одiрвавши очi вiд фантастичної картини, Стафо вимкнув спостереження ї, оточений незлiченними щупальцями манiпулятора, попрямував до головної рубки.

Його зустрiв звичний басовитий гул авто-фiксатора. Але саме вiн зворушив Стафо до слiз. Отже, "Рената", попри все, живе й досi. Вона обережно несе його заснулих товаришiв, мацаючи поперед себе простiр i розпорошуючи зустрiчнi метеори й метеорити, його друзi прокинуться через тридцять вiсiм дiб. I Марiйка теж. А вiн, чи доживе вiн доти? Останнiм часом Стафо вiдчував, що серце починає слабнути. Здавалось, якась безжальна рука стискає його, завдаючи тупого болю.

Лампочки на торцях обчислювальної машини блискавично спалахували i гасли - машина вирiшувала завдання, що його їй поставив Стафо - уточнити час гальмування "Ренати".