Гаррi включив прожектор. Вiн почав уважно дивитися навкруги. В ясному колi електричного пучка заблищали жили металiв. Гаррi включив портативний радiоспектроскоп. На руцi - бiля хронометра спалахнув маленький зелений екран, на ньому забiгала вогняна змiйка. Гаррi повiв розтрубом радiоспектроскопа по тих мiсцях, де блищали жили. Змiйка на екранi застрибала. Бор незадоволено покрутив головою:

- Залiзо, нiкель, мiдь... Дрiбницi!.. - пробурмотiв вiн.

- Зачекайте! Згодом i за цим будемо лiтати! - почувся голос Скеча пiд самим вухом.

Гаррi здригнув. Нiяк не вiдчепишся вiд цього Генрi! Вiн злiсно прикусив губу i виключив радiо. Так буде краще! Вiн хоче бути хоч трохи на самотi вiч-на-вiч з своїми думами про Елiзабет i майбутнє щастя...

Гаррi рушив далi, промацуючи породи навколо невидимим променем. Залiзо, нiкель... Нiкель! Ага! Срiбло!.. Ну це вже краще!.. Знову нiкель!..

I раптом у Гаррi захопило дух! Вогняна змiйка на екранi виросла i показала спектр, який свiдчив про те, що тут є самоцвiти вуглецевої групи!.. Може тут є i алмази?.. А якщо навiть якi-небудь iншi самоцвiти - все одно чудесно! Вiн в першiй же експедицiї прославиться i вернеться багатим i щасливим до коханої Елi.

В пам'ятi знову постало обличчя Елiзабет... Гаррi пiдморгнув сам собi... Засмiявся... Потiм виключив радiоспектроскоп i включив високочастотний пiстолет, спрямувавши його в те мiсце, де мали бути самоцвiти - пiд велетенську скелю червоночорного каменю...

В промiннi прожектора, там, де пройшов невидимий атомний нiж, заворушилась порода, повiльно почала падати донизу.

Гаррi засмiявся:

- Не падає, а розповзається, мов каша! От що значить мале тяжiння...

Та вiн i сам вiдчував себе майже невагомим на цiй мiнiатюрнiй планетцi.

Гаррi провiв бiля пiднiжжя скелi коло. Ще раз! Ще! I ось, нарештi, в глибинi вирiзаної ним дiрки заблищали в промiннi прожектора вогники самоцвiтiв.