- Але ж "той свiт" - це свiт негативних енергiй, - сказав я. - Куди йде енергiя мого тiла?

- Вона забирається нашою установкою,- вiдповiв професор. - Ваше тiло стає своєрiдною "дiркою" в вакуумi, в фонi Дiрака. Воно переходить в антисвiт. Але поскiльки спiввiдношення античасток не змiнюються, органiзм мусить iснувати...

- Це дуже гiпотетично, - усмiхнувся я i навiть сам здивувався. Я зовсiм не страшився майбутнього експерименту. Була лише гостра цiкавiсть i пронизливий холодок за плечима, нiби передчуття дивовижних подiй.

- Я вiрю в успiх, - сказав Шрат. - Ще не все ясно. Може, тут вiдбувається не механiчна замiна часток на античастки, а складнiший процес. Напевне так воно i є. Може, ми в собi носимо обидва свiти або навiть бiльше. Отже, експеримент - це, можливо, розкриття одного з наших власних свiтiв...

- Байдуже, - рiшуче сказав я. - Це вже не має значення. Що менi треба робити?

- Зосередитись. Зорiєнтуватись. Запам'ятати координати, якщо це можливо. У вас є хронометр. Це добре. Запам'ятайте час. Даємо годину. Пiсля цього - проведемо експеримент вiдтворення. Ви повиннi зайняти те ж саме мiсце. Ви i Люсi, якщо знайдете її. I ще. Нам необхiднi спостереження. Все, що ви зможете. Ну, ви вчений, я не буду говорити. Якщо експеримент буде вдалий - ви не пожалкуєте. Наше вiдомство озолотить вас.

- Я не думаю про це, - вiдповiв я.

- Ну гаразд. Це ваша справа. Отже, до дiла.

Шрат натиснув кнопку на панелi. Вдалинi пролунав дзвiнок, на стiнах спалахнули червонi сигнали. До залу ввiйшли асистенти. Професор кивнув їм. Вони почали манiпулювати з приладами. Спалахнули попiд стiнами екрани квантових i електронних автоматiв.

У сiрому цилiндрi вiдчинилися дверцята метрової товщини. Вони були схожi на могильний склеп. Може, так воно й було. Той склеп уже поглинув мою кохану. Хай же тепер вiн поглине мене.

Я рiшуче вступив до отвору, зайшов у невелику сферу. Там стояв стiлець. Я сiв на нього.